Вера, Надежда, Любовь в философско-религиозной и этической мысли Украины и мировая культурная традиция

молодших, підсилюючись та зміцнюючись любов'ю. У Конфуція, наприклад, Любов виявляється у родинних почуттях, шанобливості дітей до батьків та молодших братів до старших, у підтримці родових відносин. Визнається й "любов до людей" (4, с. 161) як загальний гуманістичний принцип ("жень") взаємовідносин між ними, з певними правилами для різних верств. Цей принцип не заперечує можливої ненависті, яку потрібно стримувати, щоб не було заколотів, не порушувалась "золота середина". Любить людей той, вважав Конфуцій, хто здатен розповсюджувати в державі п'ять якостей: шанобливість, великодушність, правдивість, кмітливість, милість (4, с. 148-149). Впровадження цих якостей приносить користь країні.

Противником конфуціанства був Мо-цзи. Він не визнавав родинної любові як окремого її виду, виступав проти ієрархічності у моральних нормах. Замість принципу "любові до людей" ("жень") Мо-цзи вводить принцип "всезагальної любові" ("цзянь-ань"). Для того, щоб розвивати все вигідне та знищувати шкідливе, необхідне "об'єднання для заміни роз'єднання", – говорив цей філософ. Роз'єднання людей на близьких та далеких, родичів та чужих, сильних та слабких породжує ненависть, яку можна подолати всезагальною, взаємною любов'ю. Шлях до цього – об'єднання інтересів та цілей окремих людей, скріплене взаємною зацікавленістю, користю. Всезагальна любов означає ставлення до інших, як до самого себе, це любов всіх до всіх, вона не знає різниці в ступенях спорідненості та соціальному становищі, але, разом з тим, в ній реалізується взаємна користь (5, сс. 193, 197)

Таким чином, ідеї китайських філософів стосовно Віри, Надії, Любові мають соціальне та етико-утилітарне спрямування.

Західноєвропейська дохристиянська світоглядна парадигма представлена давньогрецькою філософією. Раціональність у пошуках граничних основ буття й синтезу єдиного та множинного, а також об’єктивно-понятійний спосіб рішення багатьох інших онтологічних, гносеологічних, антропологічних, етичних проблем, розробка індуктивно-дедуктивного методу пізнання та системи категорій, тобто, вихід на теоретичний рівень мислення – далеко не повна характеристика здобутків грецьких мислителів. Проте Віра, Надія та Любов як духовно-практичні феномени залишались актуальними для античної філософії на різних етапах її існування, включно із періодом формування та розвитку рефлексивних теоретичних систем.

Саме завдяки згаданим рисам давньогрецького теоретико-рефлексивного типу мислення ці позатеоретичні феномени отримали розвинуті когнітивні дефініції, втілилися у детальну класифікацію основних їх типів. Особливо велика увага тут приділялась Любові. Відповідно до цього, є пристрасна закоханість – "ерос". В ній самовідданість поєднується з жагою володіння улюбленою істотою, або якимось об'єктом духовності, схиляння перед ними. "Агапе" – це милосердна, жертовна любов до "ближніх". Існує також "філія" – любов-дружба, приязнь, що реалізуються між людьми, внаслідок їх особистого вибору. "Сторге" – це любов-прихильність, особливо важлива для сім'ї, родинних стосунків. В подальшому виникали й інші класифікації, хоча все багатство та розмаїття смислів одних тільки зазначених понять у їх повноті нам ще й досі нелегко вичерпно осягнути.

Представники класичної доби, зокрема, Платон та Аристотель, приділяли увагу й іншим елементам тріади. Дефініції їх як понять Платон подає в багатьох працях ("Горгій", "Тимей", "Бенкет" та інших). При цьому наголошується на відмінностях мислення та почуттів. У душі, на думку філософа, на вищому ступені перебуває розум, на другому – розсудок, на третьому знаходиться індивідуально-суб'єктна за своєю суттю віра, останнє місце займає уподібнення. Розсудок та розум належать мисленню, умоглядній сфері, а Віра

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы