Вера, Надежда, Любовь в философско-религиозной и этической мысли Украины и мировая культурная традиция

тільки в Україні філософи та громадські діячі М. Козачинський (вчитель Г. Сковороди) й Г. Кониський теж ретельно досліджували ці питання. Говорячи про любов, М. Козачинський визнає складність цього поняття, виділяючи природню, чуттєву та інтелектуальну любов (подібну типологію любові ми знаходимо у Августина та Томи Аквінського). Природня любов зустрічається у неживих речах на кшталт любові до центра землі в камені. Любов чуттєва зустрічається у будь-якій живій істоті й є власно пристрастю. Любов інтелектуальна властива розумній природі (28, с. 405).

Визначаючи любов як "початок руху, спрямованого до улюбленої мети", подібного до рушія душі серед перетерплювань (28, сс. 405, 408), М. Козачинський вживає це поняття суто в моральному значенні. І це – відхід від Аристотеля, у якого схожа дефініція мала онтологічний зміст. Цінність дружньої любові протиставляється цим автором пристрасній, егоїстичній любові. Ним виділяється також любов-милість, що надає цьому почуттю довершеності. Розмірковуючи над причинами любові, він, на відміну від вже згаданих києвомогилянців, називає серед них красоту і, посилаючись на авторитет Платона, підкреслює її нероз'єднаність з добром, вважаючи, що любов тим більша, чим більшою є доброта та красота улюбленого об'єкту (28, сс. 406).

Серед умов здійснення надії М. Козачинський виділяє, зокрема, труднощі, пов'язані із ймовірністю здійснення бажаних змін

Адже, надіючись, люди часто сподіваються на такі зміни, що не завжди в їх владі. Якщо у Платона Надія тлумачиться як чекання на благо, то наш мислитель, поділяючи думку Томи Аквінського, вважає, що Надія відрізняється від поняття "чекання" тим, що перша бачить власну доброчесність, а друга – чужу. Для надії, підкреслює він, необхідне майбутнє, бо немає надії на теперішнє або на минуле. Щодо спрямованості надій людини, то вони передусім зосереджені на блага душі, тіла й долі.

Г. Кониський з усіх пристрастей першими називає любов та протилежну їй ненависть, з яких, як із коренів виростають всі інші пристрасті. Він вважає, що “не може бути ніякого афекту, якому не були б фундаментом любов та ненависть". Торкаючись інтерпретацій поняття любові у філософії, він наводить думки Платона щодо істинної любові як сходження душі від тілесної красоти до красоти божественної, та любові неправдивої, тобто "скинення душі відносно невідомого". Говорить він і про типи любові, посилаючись на твердження Діонісія Ареопагіта щодо любові божественної, янгольської (котра є у живих істот) та природної (притаманної неживим речам) (29, с. 478).

Вважаючи загальноприйнятим аристотелівське розділення любові на пристрасну та дружню, Г. Кониський ставить інші, ніж Стагиріт, акценти на їх меті. За його думкою, пристрасна любов здійснюється заради улюбленого, а дружня – заради себе, хоча в обох наявне бажання добра іншим. Головними причинами любові стають добро та красота. Остання сама є проявом добра і веде до насолоди, що вміщується у серці та переповнює його. Автор підкреслює різницю між інтелектом та любов'ю. "Розуміючи інтелектом, – пише він, уподібнюємо речі собі і, навіть, розміщуємо в собі, а люблячи самі того не помічаємо, як стаємо жертвою улюбленої речі, і здається, ніби перебуваємо в ній більше, ніж в собі самих. Звідси відоме таке: душа більше перебуває там, де любить, а не там, де живе" (29, с. 480).

<< 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 >>

Похожие работы