Види літературно-художньої творчості

План

Фольклорна поезія

Літературна поезія

Проза

 

 

 


ВИДИ ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ

У процесі свого історичного становлення як мистецтва слова література проходить два великі етапи, перший з яких умовно можна пов'язати з періодом пануванняпоезії, спочатку у фольклорній, тобто колективно-авторській, а згодом у літературній, індивідуально-авторській формі, дру гий — з періодом пануванняпрози, або літератури у власному розумінні цього слова.

 Фольклорна поезія

 Поезією (від грец. πο?ησιζ — творити) в широкому розумінні називають усю словесно-художню творчість. У такому значенні цей термін використовується, як правило, у тих випадках, коли, по-перше, йдеться не лише про індивідуаль но-авторську поезію та прозу, репрезентовані писемною (друкованою) формою, а й про усну колективно-авторську словесну творчість; по-друге, термін «поезія» вживається як оціночний, коли хочуть підкреслити високий рівень художньої майстерності твору (як віршового, так і прозового). У вузькому, загальноприйнятому сучасним літературо знавством розумінні, поезією називають історично роз винений тип словесної творчості, який має віршовану фор му мовлення. Отже, поезія — насамперед віршована фор ма літератури, але форма глибоко змістовна: «вірш — це текст, який сприймається як мовлення особливої ваги, розра ховане на запам'ятовування та повтор» (М. Гаспаров). Віршовану поетичну форму в цілому характеризує піднесе ний лад думок, в яких відбиваються найбільш суттєві, загальнолюдські цінності буття, підкреслена емоційність, вишуканий підбір слів та форм їх звукового сполучен ня. Видатний англійський поет і теоретик вірша Кольрідж говорив, що «поезія — це найкращі слова у найкращому по рядку». Поезія посідає особливе, почесне місце в літературно-художній творчості й на перших етапах історичного ста новлення літератури уособлює її в цілому. Витоки її сяга ють часів зародження словесного мистецтва, первісних форм його існування та розвитку в системі фольклорної творчості

Фольклором називають особливий тип усної (не фіксо ваної на письмі чи друком) поетичної творчості, автор ство якої, на відміну від практики подальшої літературної словесності, визначається не індивідуально, а вбирає в себе поняття колективно-творчого підходу до розробки витворів мистецтва, автором яких вважається весь народ. Загальноприйнятим терміном для позначення цієї колек­тивної форми творчості (яку ще називають: народна сло весність, усна поетична творчість, народна поезія) став уве дений у 1846 році англійським вченим В. Дж. Томсом тер мін «фольклор» (англ. folk-lore, букв. — народна мудрість). Специфіка фольклору як складного комплексу словесних, образотворчих і декоративно-прикладних видів народної творчості постає з тісного зв'язку форм його художнього мислення з побутовими (робітничий побут, звичаї, обряди), історичними (емоційна реакція широких верств народних мас на ті чи інші визначні для життя країни події), культур ними (уявлення про етичні, релігійно-етичні, естетичні норми й цінності) традиціями та етапами формування націо­нальної суспільної свідомості. Художні закони, за якими будується фольклорний твір, завжди мають яскраво ви ражений відбиток психологічних, культурних рис, самого типу мислення народу. Первинна форма народної творчості, до якої сходять найперші початки словесного мис тецтва, являла собою колективну гру, яка згодом переросла в обрядову дію. Ця обрядова дія переслідувала насам перед магічну мету, суть якої полягала в тому, щоб привернути на свій бік сили природи перед початком полювання чи якихось інших трудових починань. За своєю формою ця обрядова дія нагадувала своєрідну театралізовану виставу, до якої, крім словесного тексту, входили елементи танцю, пантоміми, музики. Цю первісну форму творчості, яка, по дібно до сучасного театрального мистецтва, поєднувала в собі зачатки багатьох видів мистецтва, що згодом

1 2 3 4 5 6

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные