Види літературно-художньої творчості
Починаючи з епохи Відродження в Західній Європі, а в східнослов'янських літературах — з третини XIX сто ліття, поезія активно витісняється художньою прозою, яка, зайнявши до кінця XIX століття панівне становище в літературі, зберігає його й досі, певною мірою уособлюючи поняття літератури, як це у свій час робила поезія. Поетична творчість в ієрархії видів словесного мис тецтва відсувається на другий план.
Проза
Прозою (лат. prosa) називають тип словесно-художньої творчості, який протиставляється поезії як мові віршового типу. Проза, таким чином, — це невіршована мова, тобто мова, що не має чітко окреслених форм ритмічної організації, які розбивають мовленнєвий потік на однотипні словесні від різки, інтонаційно виокремлені сильними паузами. Прозою в XIX столітті часто називали будь-які невіршові твори, у тому числі й нехудожні.
Точного етимологічного пояснення походження слова «проза» не існує. Вважають, що латинське слово prosa з'яви лося зі словосполучення preosa oratio — «невіршове мов лення», де prosa виникає із pro versa — «спрямоване вперед», «таке (мовлення), що ведеться прямо», без будь-яких зво ротів, тоді як віршове мовлення (versa oratio) — це мовлен ня, яке завжди «повертається» (вірш з грецької — «ряд», а його латинський еквівалент versus означає «поворот», «повер нення до початку ряду»).
Художня проза веде свою генеалогію від публічних про мов давньогрецьких ораторів і, хоч як це парадоксально, з огляду на те, що проза (художня) з'являється набагато піз ніше, ніж поезія (власне вірш), саме з прозою пов'язаний той ключовий, «поворотний» момент, коли словесна твор чість починає усвідомлюватись як мистецтво (в антич ному розумінні цього слова). Відбувається це орієнтовно у V—IV століттях до нашої ери в Афінах