Види літературно-художньої творчості

«пое зія» в значенні віршової форми входить у вжиток з кінця XVIII — початку XIX століття.

Починаючи з епохи Відродження в Західній Європі, а в східнослов'янських літературах — з третини XIX сто ліття, поезія активно витісняється художньою прозою, яка, зайнявши до кінця XIX століття панівне становище в літературі, зберігає його й досі, певною мірою уособлюючи поняття літератури, як це у свій час робила поезія. Поетична творчість в ієрархії видів словесного мис тецтва відсувається на другий план.

 

Проза

Прозою (лат. prosa) називають тип словесно-художньої творчості, який протиставляється поезії як мові віршового типу. Проза, таким чином, — це невіршована мова, тобто мова, що не має чітко окреслених форм ритмічної організації, які розбивають мовленнєвий потік на однотипні словесні від різки, інтонаційно виокремлені сильними паузами. Прозою в XIX столітті часто називали будь-які невіршові твори, у тому числі й нехудожні.

 Точного етимологічного пояснення походження слова «проза» не існує. Вважають, що латинське слово prosa з'яви лося зі словосполучення preosa oratio — «невіршове мов лення», де prosa виникає із pro versa — «спрямоване вперед», «таке (мовлення), що ведеться прямо», без будь-яких зво ротів, тоді як віршове мовлення (versa oratio) — це мовлен ня, яке завжди «повертається» (вірш з грецької — «ряд», а його латинський еквівалент versus означає «поворот», «повер нення до початку ряду»).

Художня проза веде свою генеалогію від публічних про мов давньогрецьких ораторів і, хоч як це парадоксально, з огляду на те, що проза (художня) з'являється набагато піз ніше, ніж поезія (власне вірш), саме з прозою пов'язаний той ключовий, «поворотний» момент, коли словесна твор чість починає усвідомлюватись як мистецтво (в антич ному розумінні цього слова). Відбувається це орієнтовно у V—IV століттях до нашої ери в Афінах

Сам термін «мистецтво» з'явиться набагато пізніше. Давні ж греки користувалися іншим терміном — «техне». Слово «техне» в буквальному розумінні означає ремесло. Первісно ремеслом, або техне, називали рукотворний, точніше будь-який, вид практичної людськоїдіяльності, на відміну від «нелюдської», тобто природної.  Арістотель у своїй праці «Метафізика» писав із цього приводу: «З того, що з'являється, одне постає природним шляхом, друге — завдячуючи техне, третє — самовільно». В давній Греції словом «техне», «ремесло» називали діяльність ткача, коваля й водночас скульптора та живописця. Згодом словом «техне» починають називати вже не будь-яку людську діяльність, не творчість людини взагалі, а саме таку, що вирізнялася у своєму колі більш високим рівнем майстер ності, була довершенішою у порівнянні з іншими. У V сто літті до нашої ери до розряду «техне» потрапляє і словесна творчість, проте, як пише дослідник античності Т. Міллер: «Саме ставлення до праці письменника як до ремісничої діяльності зародилося не в поезії і не стосовно поезії, а там, де, з огляду на умови суспільного життя Греції, ця праця насправді стає ремеслом. Письменницькою роботою за най мом, на замовлення у V столітті стало написання оратор ських промов. Публічні виступи громадян у Народному зібранні або в суді перед аудиторією в сотні та тисячі лю дей стали невід'ємною частиною функціонування апарату державної влади в демократичних полісах V—IV століть. Природна межа між незначною кількістю тих, хто від на родження мав хист до слова, і потребою суспільства в осо бах, які вміли говорити перед натовпом, компенсувалася у класичній Греції двома шляхами: вивченням ораторського мистецтва й написанням промов

1 2 3 4 5 6

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные