Виды завещаний и их классификация

позбавлений права на одержання спадщини у випадку, якщо відказоодержувач своїми діями перешкоджав виконанню волі заповідача або діяв проти спадкоємців і спадкодавця.

Особливо варто звернути увагу на той факт, що заповідальний відказ підлягає виконанню лише у межах вартості спадкового майна, отримано­го спадкоємцем, з вирахуванням боргів спадкодавця, якщо такі є.

На практиці може виникнути запитання: чи поширюється зобов'язан­ня з виконання заповідального відказу на спадкоємця, який наділений правом на обов'язкову частку у спадщині (обов'язкового спадкоємця)? За­конодавством передбачено виконання заповідального відказу обов'язко­вим спадкоємцем лише у тій частині, у якій спадкове майно, отримане та­ким спадкоємцем, перевищує його обов'язкову частку.

Відказоодержувач вправі вимагати виконання зобов'язання від спадкоємця, який прийняв спадщину, але намагається ухилитися від виконання заповідального відказу. Так, ст. 257 ЦК України встанов­лює трирічний термін позовної давності, який поширюється на право відказоодержувача вимагати виконання спадкоємцем обов'язку вико­нати заповідальний відказ. Даний термін рахується з дня відкриття спадщини.

Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять, до числа спадкоємців за законом. Тобто відказоодержувачами можуть бути спадкоємці за законом будь-якої черги, а також сторонні осо­би. Але, на нашу думку, спадкоємець за заповітом не може одночасно бу­ти й відказоодержувачем, оскільки у такому випадку вважається недоцільним мати подвійний статус, адже статус спадкоємця має бути шир­шим. Тому частка спадкоємця просто збільшуватиметься за рахунок за­повідального відказу.

Але в наведеному у ст. 1237 ЦК переліку суб'єктів не встановлено мож­ливість спадкоємців за правом на обов'язкову частку стати відказоодержувачами. Зі статті 1241 ЦК випливає, що в разі отримання заповідального відказу розмір частки такого спадкоємця має відповідним чином зменшу­ватися на вартість заповідального відказу

Положення частини першої ст. 1238 ЦК потребують також наукового аналізу, оскільки вони значно розширюють поняття «заповідальний від­каз» і «спадщина». Так, важко погодитися з тим, що пропонується надати заповідачу право передавати відказоодержувачу у власність або за іншим речовим правом те, що не входить до складу спадщини та йому не нале­жить. Таке положення не зовсім відповідає загальним принципам права власності, оскільки лише власник вправі розпоряджатися своєю влас­ністю, а інші особи не вправі примушувати або іншим чином зобов'язува­ти власника щодо розпорядження своєю власністю. Побічно про це поло­ження свідчить ст. 355 КК України.

Наведене положення також суперечить статтям 1216, 1218 ЦК та надає можливість деяким авторам говорити про те, що «зміст заповіту може ви­черпуватися заповідальним відказом». Але тоді фактично існуватиме не заповіт, а заповідальний відказ у «чистому вигляді», що у спадковому праві не передбачено.

Тому загалом вважається сумнівною доцільність подальшого існування заповідального відказу у такому змісті, який він має місце у чинному ЦК, оскільки існують поняття «заповіт з покладенням на спадкоємців обов'яз­ків» (ст. 1240 ЦК) і «заповіт з встановленням сервітуту» (ст. 1246 ЦК). То­му нелогічною є послідовність назв статей 1237 ЦК «Право заповідача на заповідальний відказ» та 1240 ЦК «Право заповідача на покладення на спадкоємця інших обов'язків», оскільки термін «відказ» - це за своєю сут­тю обов'язок, а тому недоцільно їх штучно розділяти.

Про доцільність запропонованої концепції свідчить і ч. 2 даної статті, оскільки поняття «довічне користування будинком» є елементом ширшо­го поняття «сервітут», регламентованого главою 32 ЦК, та для спадкуван­ня за заповітом (ст. 1246 ЦК) у

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные