Уильям Шекспир

пороків; обставини розвивають перед глядачем їх різноманітні і багатосторонні характери. У Мольєра Скупий є скупим та й тільки; у Шекспіра Шейлок скупий, кмітливий, мстивий, чадолюбний, дотепний»(1).

Найглибшим після Шейлока в «Венеціанському купці» є образ Порції. Вона показана як людина сильного характеру, твердих гуманістичних переконань, освічена, весела і дотепна - типовий представник Ренесансу. В галереї жіночих персонажів, створених Шекспіром, це один з найбільш привабливих і художньо довершених образів.

«Венеціанський купець», як і всі інші комедії, завершується перемогою ренесансних сил. В останній V дії, яка відбувається в чудовому маєтку Порції Бельмонті, панує атмосфера доброзичливості, кохання і краси. Одначе ця сповнена ліризму щаслива кінцівка не усуває тривожного відчуття викликаного нелюдяною і разом з тим трагічною постаттю Шейлока.

Серію веселих комедій Шекспіра першого періоду завершує «Дванадцята ніч». Місцем її дії є умовна південна країна Іллірія, однак уже в перших побутово-комедійних сценах п'єси відчувається колорит сучасної Шекспіру Англії.

Сюжет «Дванадцятої ночі», як і попередніх комедій, має два плани: романтичний і побутовий. Головну лінію становлять історії ідеальних шляхетних героїв. Герцог Орсіно безнадійно закоханий у графиню Олівію. Але вона, тяжко переживаючи смерть єдиної близької їй людини - свого брата, вирішує жити самотньо і не зустрічатися з людьми. Всі спроби герцога висловити їй свої почуття вона рішуче відхиляє. Орсіно намагається зворушити Олівію пишномовними любовними посланнями, що приносить їй його паж. А паж - це переодягнена дівчина Віола

Вона опинилася в чужій країні, врятувавшись щасливо з корабля, який розбився біля берегів Іллірії. Як через необхідність, так і з цікавості й любові до пригод вона переодягається юнаком і поступає на службу до герцога. Віола кохає герцога і, бажаючи йому щастя, вона, хоч як їй прикро, з усією щирістю намагається допомогти йому і схилити до нього свою суперницю. Олівія насміхається над посланнями герцога і закохується в пажа, якому й відкриває свої почуття. Дія надзвичайно заплутується, виникають різні непорозуміння, які [361] одних смішать, інших змушують страждати. Та зрештою все вияснюється, і комедія закінчується весело і щасливо. Шекспір вводить у комедію новий благородний персонаж - брата Віоли Себастіана, цілком подібного до сестри, і пристрасна, рішуча Олівія відразу одружується з ним. А почуття ніжної дружби герцога до Цезаріо переростає в справжнє кохання до великодушної Віоли.

Великого значення у всьому задумі набуває образ розумної Віоли, розкритий найбільш глибоко і переконливо. Це натура, позбавлена будь-якого егоїзму. Віола добра і сердечна, її почуття по-справжньому глибокі, тому вона така вірна їм. Особлива ж принада Віоли - в її природності і щирості.  

Герої комедій ідеалізовані Шекспіром, в їхній поведінці багато умовного й мало правдоподібного. В такому їхньому зображенні відчувається свідомий намір Шекспіра позбавити своїх героїв буденності, надати комедії романтичності. Але це не зменшує життєвої переконливості і художньої правди образів, бо переживання героїв цілком реальні, властивості людської психології проявляються у них правдиво. Розвиваючи тему кохання, Шекспір зображує його не як чуттєві насолоди, а як піднесений стан душі, що активізує життєдіяльність, породжує багатство почуттів і уміння радіти життю.

У основний сюжет органічно входять сцени побутово-комедійного плану. Вони розширюють і збагачують

Похожие работы