Уильям Шекспир

зміст комедії, урізноманітнюють тон, поглиблюють комізм. Найцікавішими персонажами є сер Тобі Белч - безпутний дядько Олівії, її покоївка Марія, поміщик Ендрю Ег'ючик, дворецький Мальволіо.

У характері Тобі Белча багато фальстафівських рис. Він понад усе цінить плотські насолоди. Життя його - у смачному біфштексі, доброму вині, веселих витівках, піснях та дотепах. Розважається сер Тобі за рахунок Олівії або не обтяженого розумом звироднілого дворянина сера Ендрю. Без особливих труднощів Тобі видурює у нього кошти на розваги, обіцяючи влаштувати йому шлюб з своєю племінницею. Самовпевнений сер Ендрю легко вірить йому, надіючись підкорити серце багатої графині своїми чеснотами - адже він, танцюючи, стрибає вище за інших.

Покоївка Марія - дотепна, невтомна витівниця, її мета - одружити на собі сера Тобі. Це нелегко зробити, бо він над усе любить веселе, вільне життя, [362] до того ж наміри Марії розгадав відразу. І все ж вона завойовує Тобі, який захоплюється її дотепністю і веселими витівками.

Веселий і ясний світ комедії не безхмарний - на нього кидає тінь понура постать Мальволіо, дворецького Олівії, ворога усього веселого і радісного. Це вже образ сатиричного плану. В ньому Шекспір викриває ворожу гуманізмові пуританську лицемірну мораль. Тобі Белч дотепно визначає сутність Мальволіо: «По-твоєму, коли ти чеснотливий, то не бувати на світі ні пирогам, ні пиву». Герої комедії не терплять дворецького за честолюбність, злобність, неприродність поведінки, знущаються над ним і виставляють його на посміховисько

Проте Мальволіо не безневинний, він втілює войовниче зло, і тому небезпечний для інших. Зловіщою загрозою звучить його остання фраза: «Іще я відплачу всій вашій зграї».

«Дванадцята ніч» була останньою веселою комедією Шекспіра, але не останньою його п'єсою комедійного жанру. У другому періоді творчості написано ще три комедії: «Троїл і Крессіда», «Кінець діло вінчає», «Міра за міру». В науковій літературі їх називають понурими комедіями. В них вже немає ідеалізованого світу радості й щастя, високого, світлого кохання. Хоч за вимогами жанру понурі комедії закінчуються щасливо, вони позбавлені атмосфери життєрадісності, комедійний компонент у них дуже послаблений, любов не дає приводу для веселого і доброго сміху - вона спричинює страждання, а подекуди й зло.

Понурі комедії зберігають гуманістичний зміст, і разом з тим у них багато гіркоти. Тут зло не просто співіснує з добром - воно нерідко проникає в душу доброї людини і отруює її. Це вносить в комедії трагедійний елемент і визначає його помітну роль у творі.

Трагедія «Ромео і Джульєтта». В середню 90-х років у період написання веселих комедій Шекспір створив і трагедію «Ромео і Джульєтта». Сюжет її запозичено з поеми англійського поета Артура Брука, написаної, в свою чергу, на основі італійської новели Матео Барделло. «Ромео і Джульєтта» має багато спільного з ранніми комедіями кохання і в побудові, і в настрої. Трагедія пройнята оптимістичною вірою в неминучість торжества гуманістичних відносин між людьми, в ній значне місце займають комедійні сцени. У центрі сюжету трагедії, як і в комедіях, є історія кохання юних героїв, але [363] розвивається ця тема в трагічному плані і завершується загибеллю закоханих.

Трагізм долі Ромео і Джульєтти зумовлений

Похожие работы