Уильям Шекспир

Лір»

 

1606 

«Макбет»

 

1607 

«Антоній і Клеопатра»

«Коріолан»

 

1608 

«Тімон Афінський»

 

Високо людяний зміст, правда і краса людських образів, істинно поетичне зображення одного з найбільш благородних людських почуттів пояснюють невгасаючий інтерес до ранньої трагедії Шекспіра протягом століть.

Другий період творчості Шекспіра збігається з поглибленням соціально-політичних суперечностей у країні. Уже на рубежі XVI-XVII ст. політика королівської влади набувала відверто реакційного характеру, становище народу погіршувалося, зростала пауперизація; пуританська буржуазія, набираючи все більшої сили, відверто вороже ставилася до гуманізму. З усією виразністю проявилась невідповідність відносин, що склалися в дійсності, гуманістичним ідеалам. Віра в їхню реальність, яка живила гуманістичну думку, похитнулася. Все це позначилося [365] і на духовному розвитку Шекспіра, зумовило зміни в його умонастрої та творчості. Драматург заглибився в аналіз трагічних суперечностей у людському житті і творив переважно в жанрі трагедії. Три комедії, написані в цей час, позначені трагічним світосприйняттям. Проте зосередженість на трагічних проблемах життя, змалювання непоборних суперечностей та конфліктів дійсності не означали відхід Шекспіра від гуманізму. І в трагедіях він залишався вірним високим ідеалам, не втрачав життєстверджуючого погляду на світ.

Трагедії. В трагедіях Шекспіра зображена доля людини в суспільстві жорстокості та егоїзму. Головним героєм у них є людина високої самосвідомості, яка вступає в конфлікт із світом, проходить через жорстокі випробування, зазнає величезних страждань, тяжких переживань і неминуче гине. В розкритті характеру такого героя увага зосереджується на кардинальних, визначальних проблемах життя людського суспільства, що надає трагедіям глибини змісту і сили величезних узагальнень.

Дія трагедій розвивається не у вузькій сфері приватного життя, а виводиться на широкий простір історичних, соціальних конфліктів, охоплює різноманітні явища дійсності. Характерною жанровою особливістю шекспірівської трагедії, як зазначав К

Маркс, є «химерна мішанина високого і низького, страшного і смішного, героїчного і блазенського» (1). З цим пов'язане і властиве трагедіям Шекспіра вільне змішання стилів, чергування віршової і прозової мови.

(1) Маркс К. , Енгельс Ф. Твори, т. 10, с. 164.

Найповніше геній Шекспіра проявився у великих трагедіях «Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Мак-бет».

«Гамлет». Скориставшись сюжетом середньовічної легенди про Амлета, записаної вперше Саксоном Граматиком близько 1200 p. , а потім відомої в різних літературних обробках, Шекспір створив трагедію, сповнену величезного соціально-філософського змісту. [366]

У центрі сюжету - образ Гамлета, датського принца - з ним найтісніше пов'язані всі події і всі персонажі трагедії. Принц Гамлет, студент Віттен-берзького університету, щойно повернувся до датського двору в Ельсінор у зв'язку з наглою смертю короля Гамлета. Батька він не лише любив, а й глибоко шанував як взірець людини, тому втрату його переносить дуже тяжко. Болісні переживання посилюються вчинком матері, королеви Гертруди, яка, не встигши «стоптати черевиків», що в них ішла за гробом чоловіка, поквапилась стати під вінець з братом короля Гамлета Клавдієм, який тепер сідає на трон. Така поспішність вражає Гамлета, він сприймає її як щось не гідне людини: «Тварина нерозумна і та, напевно, довше б сумувала» (І, 1). Весільна атмосфера при дворі, самовпевненість неприємного йому Клавдія роблять

Похожие работы