Уильям Шекспир

йому важко визначити своє місце і знайти реальні засоби боротьби. Особливо характерним для стану свідомості Гамлета є його монолог на початку третьої дії трагедії:

Бути чи не бути - ось питання.

В чім більше гідності: терпіти мовчки

Важкі удари навісної долі,

Чи стати збройно проти моря мук

І край покласти їм бронею?

(III, 1)

Масштаби зла гнітять Гамлета, викликають розчарування, усвідомлення мізерності своїх сил. Все це підриває його волю, породжує незадоволення собою, [368] вагання й сумніви. Краса всесвіту й людини більше не тішить його; людина і світ сприймаються тепер не такими, якими вони йому уявлялися раніше. «З недавнього часу, сам не знаю чому, я позбувся своїх усіх веселощів, занедбав усі свої звичні вправи, і так мені важко, і цей вінець світотвору - земля - видається мені неплідною скелею. Оце розкішне шатро - повітря, оці, погляньте, чудові небеса, їх величне склепіння, оздоблене золотими іскрами,- все це для мене тільки нагромадження смердючих і шкідливих випарів. Який довершений витвір - людина! Шляхетні думки! Безмежні здібності! Увесь вигляд, кожен рух викликає захоплення. Вчинки нагадують янгола! Бога нагадує розуміння! Окраса всесвіту! Взірець усього сущого! А чого варта для мене ця істота, квінтессенція якої - прах?» (II, 2).

Меланхолія стає однією з визначальних рис характеру датського принца, і без урахування цього не можна правильно зрозуміти його образ. К. Маркс в одній із своїх статей, висміюючи манеру оцінювати явище, не беручи до уваги головного, з іронією згадував у зв'язку 'з цим «таку обробку шекспірівського Гамлета, в якій бракує не тільки меланхолії датського принца, але й самого датського принца»(1).

У поведінці Гамлета, в його міркуваннях багато непослідовного, суперечливого. Але він ніколи не відступить від свого завдання, від дії й боротьби, бо це суперечить усьому складу його натури, його свідомості.

Якщо в людини головні бажання - 

Лиш їсти й спати - це хіба людина? 

Худоба й годі. . .  

 (ІУ, 4)

В образі Гамлета виразно проявилася одна з характерних особливостей Шекспірового методу - змалювання трагічного героя, про яку радянський шекспіролог P. M. Самарін писав: «Боротьба пристрастей, вічний рух почуттів, стан душевної динаміки - ось вихідна ситуація майже кожного значного героя шекспірівської драматургії» (2)

Загибель Гамлета неминуча. «Гамлет боровся в ім'я всіх людей, заради їх блага, але сам був дуже далекий від них. В цьому величезна слабкість благородного принца. . . Іншим Гамлет і не міг бути, таким його зробив час, який ще не визрів тоді для народження непереможного союзу народу з передовою думкою»(3). Образ Гамлета був художнім узагальненням долі гуманістів кінця епохи Відродження. [369]

(1) Маркс К-, Енгельс Ф. Твори, т. 11, с. 326.

(2) Самарин P. M. Реализм Шекспира, 1964, с. 68.

(3) Аникст А. Творчество Шекспира, с. 397.

Гамлет загинув, але не схилився перед злом і насильством. Правда і моральна перемога на його боці.

Похожие работы