Уильям Шекспир

Твір сповнений обурення проти злочинного егоїстичного світу, пройнятий вірою в гуманістичні ідеали.

«Отелло». Джерелом сюжету трагедії послужила новела «Венеціанський мавр» зі збірника італійського письменника Джіральді Чінтіо, в якій у повчальному дусі розповідається нещаслива любовна історія. Шекспір багато що змінив у ній, згідно з своїм задумом надав їй зовсім іншого характеру й змісту, далеко вийшовши за межі родинної теми й особистих стосунків.

Трагедія кохання в «Отелло» зумовлена світоглядом і мораллю суспільства доби Відродження. Сюжетні колізії твору, персонажі, їхні характери продиктовані драматургу історичною дійсністю з її суперечностями, світлими й темними сторонами. В складному непримиренному конфлікті зіткнулися два типи людей, два світогляди, породжені однією добою. Те, що було в ній героїчного й благородного, втілене в образах Отелло і Дездемони, її темні сили - в Яго.

Мавр Отелло - славетний генерал Венеціанської республіки. Він пройшов життєвий шлях, сповнений героїзму, романтики й тяжких випробувань, і лише своїми доблестями здобув пошану, почесті й визнання. Честолюбні прагнення чужі Отелло. Необхідність корисної діяльності - це властивість його натури, він відданий військовій справі, яку розуміє як високий державний обов'язок. Приймаючи наказ сенату виступити проти турецького флоту, він говорить:

Признаюсь вам, що у тяжкій роботі 

Знаходжу я для себе щиру радість. . .

 (І, 2)

Своїми подвигами Отелло завоював серце юної венеціанки Дездемони. В домі її батька, сенатора Брабанціо, розповідав він про свої пригоди і злигодні на суші й на морях, про далекі мандрівки і чудернацькі країни. Все це слухала Дездемона, і не раз «в її очах бриніли сльози».

Вона мене за муки покохала, 

А я її - за співчуття до них. . . -

так пояснив Отелло на засіданні сенату «чаклунство», в якому його обвинувачував Брабанціо

[370]

Отелло і Дездемону поєднала духовна близькість, тому кохання дало їм найвище щастя. Заради нього Дездемона зламала старі традиції, знехтувала батьківською забороною, відкинула упередження свого середовища проти людини чорної раси.

Об тім, що мавра покохала я 

І з ним живу в любові, хай на всесвіт 

Сурмить моя бурхлива доля; так, 

йому тепер належить моє серце, 

Люблю його, люблю, який він є.  

Лице його - в душі його я бачу. . .  

Я честі й подвигам його відважним 

Свою судьбу і серце присвятила.

 (І, 2)

Отелло й Дездемона - цілісні особистості Ренесансу. Це люди широкої натури, безкорисливі, доброзичливі й довірливі. Вони поводяться природно, вільні й відкриті у ставленні до людей, не здатні на пристосовництво і завжди вірні собі.

Любов Отелло до Дездемони - не просто звичайна любовна пристрасть. В Дездемоні зосередилося для нього все те, чим він жив. Любов Дездемони стала втіленням його ідеалу життя, утвердженням віри в людей, справедливість і розумність світу. «. . . В Дездемоні Отелло знайшов душу свою. . . а з нею - гармонію, лад, порядок, без яких він пропаща, нещасна людина»,- писав О. Блок(1).

Похожие работы