Уильям Шекспир

style="text-align: Зруйнував щастя благородних і довірливих людей і призвів їх до загибелі Яго, який за своїм світоглядом втілює темну, зворотну сторону Ренесансу. Це людина розумна, жива й діяльна. Але всю поведінку Яго визначає не творче, а руйнівне начало - хижацтво й індивідуалізм, що є характерними рисами психології, яка породжувалася діяльністю буржуазії нової епохи. Ставлення Яго до людей зумовлене його переконанням у їхній підступності і порочності. Головні мотиви людської поведінки в його розумінні - корисливість, тверезий розрахунок та аморальність. Яго ненавидить Отелло та Дездемону за те, що вони всім своїм життям заперечують його хижацький світ. «Яго ненавидить в Отелло його людський тип, закон, за яким Отелло створений. Яго не може прийняти в Отелло героя, високу душу, не може допустити щастя й удачі для Отелло» (2). Яго ставить за мету не просто усунути чи знищити Отелло - він прагне принизити його, звести на становище «недолюдини». Тому він і спрямував свій удар на душу Отелло - кохання Дездемони. Поступово, холоднокровно плете він свою інтригу, [371] отруює душу Отелло підозрінням і ревнощами, граючи на його довірливості. Про свою підступність він цинічно говорить:

(1) Блок Александр. Собр. соч - М. ; Л. : Сов. писа-тель, 1939, т. 12, с. 207.

(2) Берковский Н. Я. Статьи о литературе. - М

; Л. : Худож. литерату-ра, 1962, с. 83.

А наш мавр

Така людина щира і пряма,

Що кожного того вважає чесним,

Хто прикидається таким. За носа

Водити мавра можна так любенько,

Немов осла.

 (І, 3)

Чим потворніших форм набирають падіння й розлад внутрішньої гармонії Отелло, тим більшу насолоду відчуває Яго. Коли Отелло, виснажений стражданнями, знепритомнів, Яго промовляє над ним:

О, дійте, мої ліки! Так-бо ловлять 

Довірливих безумців.

 (IV, 1)

Як тільки Отелло повірив намовам Яго і зневірився в Дездемоні, життя втратило для нього сенс. Дездемона тепер стала для нього втіленням невірності, безчесності, всього ворожого йому в світі, і він убив її. Але тут же розкривається її невинність. Мука, каяття і розпука Отелло безмежні. Після всього, що сталося, Отелло не може жити, і він заколює себе, але йде з життя з відновленою вірою в Дездемону, в чистоту й благородство людей, з відродженим почуттям єдності зі світом.

«Король Лір». На сюжет старовинного сказання про короля Ліра, записаного спочатку в середньовічній хроніці, а потім - в «Хроніках» Р. Холіншеда, існувала до Шекспіра анонімна п'єса, яку він і використав при створенні своєї трагедії.

Зміст твору, на перший погляд, простий і зрозумілий, насправді є багатозначним, складним і глибоким. Як і в інших трагедіях, Шекспір пов'язав родинну історію з історичними конфліктами й соціальними протиріччями, і твір на тему невдячності дітей набув соціально-філософського характеру. Іван Франко справедливо писав, що в «Королі Лірі» англійський драматург «дав нам не фамілійну трагедію в королівських костюмах, а трагедію самого королівства на фамілійнім тлі» (1).

(1) Франко Іван. Твори. - К. :

Похожие работы