Уильям Шекспир

і разом з тим до минулого батьківщини та його уроків. В. Г. Бєлінський писав: «Історична драма можлива тільки за умови боротьби різнородних елементів державного життя. Недарма тільки у одних англійців драма досягла свого найвищого розвитку; не випадково Шекспір з'явився в Англії, а не в іншій якійсь державі: ніде елементи державного життя не були в такому протиріччі, в такій боротьбі між собою, як в Англії»(2). Хроніки відповідали почуттям і настроям часу, що й зумовило розквіт жанру після 1588 р. Найвищим його досягненням стали драми Шекспіра на сюжети з англійської історії, написані, крім «Генріха VIII», протягом 90-х років. У цих історичних драмах розкривалася не доля окремих осіб, а політичне життя усієї нації. Головним джерелом їх сюжетів були «Хроніки Англії, Шотландії та Ірландії» Р. Холіншеда (1577), зокрема розповіді про історичні події XIII, XIV та XV ст. , тобто того періоду, коли в обстановці кривавих феодальних міжусобиць формувалася національна держава. [350] В драмі «Король Джон» відбито історичні події початку XIII ст. ; «Річард II», дві частини «Генріха IV», «Генріх V» зображають події кінця XIV - початку XV ст. ; три частини «Генріха VI» і «Річард III» відтворюють війни Білої і Червоної Троянд у XV ст.

Темою історичних драм є феодальний розбрат, боротьба королівської влади проти сил феодальної анархії, війна династій, яка завершилася наприкінці XV ст. перемогою Тюдорів і утвердженням абсолютизму

Показуючи війни, що вели феодали між собою та проти королівської влади, великий драматург правдиво передав характерну для феодального світу атмосферу політичних чвар, кривавих злочинів та грубої сваволі, які підривали могутність країни й гальмували її розвиток, несли величезні нещастя народу. У таких умовах державна єдність стала історичною необхідністю. Забезпечити її за тих часів могла тільки королівська влада. Ф. Енгельс, характеризуючи стан суспільних відносин у феодальному світі і причини «невпинної боротьби між королівською владою і васалами», відзначав: «Що в усій цій загальній плутанині королівська влада була прогресивним елементом,- це цілком очевидно. Вона була представницею ладу в безладді, представницею нації, що утворювалась, на противагу роздробленості на бунтівні васальні держави. Всі революційні елементи, які утворювались під поверхнею феодалізму, тяжіли до королівської влади, так само, як королівська влада тяжіла до них» (1).

Шекспір, як і передові мислителі Ренесансу загалом, відстоює ідею державної єдності і прихильно ставиться до монархічного державного устрою. Усі його хроніки пройняті засудженням феодальних чвар, анархії, які стоять на перешкоді національному об'єднанню. Драматург показує правоту і неминучість перемоги тих політичних сил, які здатні забезпечити таку єдність і відстоювати інтереси держави. В цьому головно і проявився історизм хронік Шекспіра.

З послідовним викриттям феодальної анархії пов'язана і одна з найголовніших проблем шекспірівських хронік - проблема особи короля. Шекспір відстоює необхідність твердої влади короля і нещадно засуджує монархів, неспроможних протистояти анархії, без огляду на те, порочні це натури чи доброчесні. .

Так, у трилогії «Генріх VI» показано, що царювання Генріха VI, людини слабовольної, принесло [351] великі злигодні країні. Королю вистачало чеснот для приватного життя, але правити країною він був неспроможний. Він і сам усвідомлював, що йому не під силу тягар корони, мріяв про тихе, спокійне життя і шкодував, що доля не зробила

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы