Вознаграждение за пользование интеллектуальной собственностью

в як інструмент інвес­тиційного аналізу, створює ситуацію неоднозначності при розра­хунку додаткового прибутку ліцензіату. Проте можна стверджувати, що ця неоднозначність є більш низького порядку, ніж невизначеність у встановленні базової величини прибутковості.

Емпіричні методи. У зв’язку з труднощами, які виникають при виявленні роялті через додатковий прибуток, в практиці торгівлі ліцензіями широко застосовуються емпіричні методи. Їх перевага - відносна простота, а недолік - середні показники, відірваність від конкретної ситуації, що часто приводить до помилкових результатів. Розглянемо деякі з цих методів.

Метод визначення роялті за аналогією є найрозповсюдженішим. Слід зазначити, що найчастіше зустрічаються два варіанти. Перший, коли ліцензіар встановлює роялті за прецедентами ліцензійних угод, які він раніше укладав. При цьому роялті фіксується в тому ж самому розмірі, що й раніше, незалежно від відмінностей в кон'юнктурі і умов ліцензійних угод. Такий спо­сіб, який означає нівелювання всіх ліцензіатів і встановлення рівня роялті (як правило, максимально можливого) єдиного для всіх покупців, застосовується в основному при монопольному ста­новищі ліцензіара й великому попиті на технологію. Принцип збе­реження стандартних комерційних угод, як показує аналіз угод японських ліцензіатів за 60-ті й початок 70-х років, є характерним для великих американських і деяких західноєвропейських монополій.

Другий варіант - коли роялті призначаються ліцензіаром за аналогією з ліцензійною угодою на подібну продукцію між третіми фірмами

Особливого досвіду в цьому набула Японія.

До середини 70-х років інформація про комерційні умови лі­цензійних угод японських фірм публікувалася Міністерством зовнішньої торгівлі і промисловості Японії. Проте вона була вкрай обмеженою, не дозволяла з достовірністю встановити справжню ціну ліцензії. Зараз використання цього методу має пев­ні труднощі, бо припинено регулярну публікацію даних про роялті.

Недоліки емпіричних методів призвели до того, що деякі дос­лідники стали пропонувати компромісні варіанти розрахунку роялті, які допомагають уникнути складних обчислень роялті, підвищити їх точність і надійність в порівнянні з емпіричними метода­ми.

Перераховані вище методи визначення роялті не вичерпують усіх способів, які використовуються в практиці міжнародної торгівлі і застосовуються для встановлення цього найважливішого параметра розрахунку ціни ліцензії. Крім того, комерційний аналіз провідних компаній при купівлі-продажу обмежується розрахунком роялті.

Так, наприклад, рішенню ліцензіара про продаж ліцензій пе­редує аналіз і вибір оптимальної форми виходу на закордонний ринок. Оскільки розмір роялті безпосередньо впливає на дохід ліцензіара, то його зменшення нижче певної межі може зробити варі­ант ліцензійної угоди менш прибутковим, ніж інші. Таким чином, в кожній конкретній ситуації існує ліцензійний розмір роялті, який прийнятий для ліцензіара і розраховується також багатьма продав­цями ліцензії.

Є об'єктивні межі зміни роялті, в яких ліцензійна угода вигідна для всіх сторін. Встановлення меж взаємоприйнятих розмі­рів роялті є одним із найважливіших завдань комерційного аналі­зу, який включає такі моменти, як вибір оптимальної форми платежу, вибір найкращого ліцензіата, встановлення єдино­го роялті для декількох ліцензіатів, визначення доцільного обся­гу прав і гарантій, які надаються згідно з ліцензійною угодою тощо. Вміння користуватися всіма перерахованими засобами підчас підготовки до підписання угоди забезпечить прийняття правильних рі­шень, максимальну ефективність ліцензійних операцій.  

 

1 2 3

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные