Возникновение магического реализма, как модернистского течения в литературе Латинской Америки

світі, живого ідеалу. [10;378]

Отже, ми підійшли до розуміння Ф. Шлегелем реальності. Це поняття він пов'язує з часом, в чому відчувається вплив Канта. Скажімо, у "Критиці чистого розуму" дано таке визначення реальності: "реальність. . . те, що відповідає відчуттю загал ом, а отже те, поняття чого вказує на буття в часі". Ф. Шлегель мислить у тому ж напрямку. Часове буття є реальність, ототожнювана з природою, з органічним хаосом. Ця реальність є незавершеною як така, що існує. Ця незавершеність передбачає ідеальний стан. Класичне теж передбачає цей вимір, але він винесений у майбутнє. Духовність реальності зорганізовує елементи хаосу, привносить у них життя. Процес творення світу — це одухотворення елементів "до природи". Але дух не може діяти відповідно до ідеалу, якщо це дух індивіда. Так постає геній — творець світу згідно з ідеалом.

Ідеал як суттєвість сущого ставить суще в залежність від себе. Безконечність як одне з визначень ідеалу дістає вияв у реаль­ності, у речах як реалізації ідеалу. Містичні відчуття романтиків, передусім Ф. Шлегеля, ґрунтовані на ідеалі, який вони розуміють як ідею in concrete та in individuo, а отже як річ. [2;471]

Тут річ має символічну природу. Отже, спробуємо пояснити природу речі-символу. Ф. Шлегель проголошує: "Реальність — продукт протилежних елементів". Два полюси Універсуму, безконечне та індивідуальне, поєднані третім членом — символом, образом безконечної субстанції, реальним втіленням безконеч­ного в конечному, загального в конкретному

Символ-річ є пізнаваним для індивіда. Через символ він осягає загальне. Через символ позірність, минущого доходить до зіткнення з істиною вічного. Такий підхід ставить на місце Ілюзії. . . смисл, єдино реальний в існуванні, бо тільки смисл, дух існування випливає з того, що є піднесеним над будь-якою ілюзією та будь-яким існуванням. Річ як символ поєднує у собі два моменти: маніфестацію безмежного, таємниці, дива та об'єктність, даність нам у відчутті, що породжує наші уявлення. Тобто коли йдеться про річ і світ, позиція Ф. Шлегеля є цілком реалістичною.

Незавершеність — ситуація, в якій здійснюється співбуття світу та індивіда — є цариною їхньої взаємодії, спрямованої до повного самоздійснення індивіда та повного втілення світу. Незавершеністю реальності зумовлено протиріччя, й головне полягає у співвідношенні реальності та ідеалу. Саме тут виникає та напруга, яка породжує енергію становлення й уможливлює історію. Водночас досконалість ідеалу зумовлює обмеженість як індивіда, так і світу. [6;114]

Незавершена реальність романтиків є плинною. Вона, здава­лося б, подібна до гераклітівської. Проте відмінність між ними є принциповою: незавершена реальність перебуває у процесі становлення, довершення, тобто передбачає досконалість. Момент досконалості присутній у реальності "тут і тепер", а незавершеність свідчить про органічність буття, що в ньому індивід має свої функції; він вписаний саме у незавершену реальність і живе у світі вторинних протиріч. Це — геній, який перебуває у центрі всього. Він визначає ту точку, яка у становленні являє себе як центр реальності.

І. Кант визначав генія як носія вродженої здатності душі за посередництва якої природа задає правила мистецтву. Ф. Шлегель майже цілком поділяє цю позицію, але маємо наголосити це "майже". Геній — це індивід, який не є собі-дорівнюваним. Формула генія — "я є щось більше, ніж я є". Він не так творець,

1 2 3 4 5 6