Возникновение и развитие маржинализма

style="font-size: Математична школа бере початок з праць французького економіста А. Курно, який у центр своєї теорії поставив проблему ціни, розглядаючи її з боку попиту. А. Курно послідовно вивчав три ринкові ситуації: абсолютну монополію, обмежену конкуренцію та необмежену (вільну) конкуренцію; він вирішив питання, якою має бути ціна рівноваги в усіх цих випадках.

Одержані ним результати можна підсумувати так:

1) максимальний доход досягається монополістом при такому обсязі продукції, коли граничні витрати дорівнюють граничному доходу;

2) у теорії дуополії (двох конкуруючих продавців) А. Курно врахував як пристосування виробників до цін покупців, так і взаємну реакцію фірм на прийняті конкурентом рішення; учений довів, що в точці рівноваги формується ціна, нижча від монопольної, але вища від конкурентного рівня;

3) максимізація прибутку в умовах вільної конкуренції передбачає максимально можливий обсяг виробництва, тоді як у монопольних умовах пропонується найменша кількість продукції.

У теорії німецького економіста-математика Г. Госсена провідну роль відіграє раціональний суб'єкт. Досліджуючи його поведінку, Г. Госсен обґрунтував два закони, які присутні в більш пізніх економіко-математичних теоріях. Перший — принцип спадної корисності,

згідно з яким під час індивідуального споживання певного блага корисність кожної його наступної одиниці знижується. Коли йдеться про сукупність споживчих благ, застосовується другий закон Госсе-на — принцип оптимальності структури споживання. Він формулюється так: максимальну насолоду суб’єкту принесе така комбінація благ, коли граничні корисності будь-якого з благ збігатимуться (в умовах обмеженого грошового доходу).

Г. Госсен (а потім С. Джевонс) прагнув показати взаємовплив насолоди (корисності), важкості праці (негативної корисності) та кількості блага. Оптимальна кількість блага виробляється тоді, коли гранична корисність продукту та гранична важкість праці зрівнюються. Простіше: коли задоволення від праці врівноважується негативними аспектами праці (монотонністю операцій, утомою тощо), роботу необхідно завершувати, а одержану кількість продукції (грошового доходу) розглядати як найвигіднішу. Графічно це пояснює рис. 3

 

Крива 1 — функція граничної корисності продукту праці; крива 2 — функція граничного задоволення від трудового процесу. Згідно з першим законом Госсена, гранична корисність благ зі збільшенням кількості продукту зменшується, що пояснює крива 1. Криву 2 поділимо на кілька відрізків: ab невдоволення від праці через її незнан-ня з набуттям навичок і вмінь перетворюється на задоволення; bc продовження роботи, навпаки, знижує задоволення, збільшуючи втому й важкість праці. У точці рівноваги Q0 (при оптимальній кількості продукту) приріст невдоволення від праці дорівнює граничній корисності продукту (N0Q0 = Q0P0). Після точки Q0 корисність нової кількості продукту не компенсує збільшення важкості праці, тобто N1Q1 > Q1P1.

Багато спільного з ідеями Г. Госсена мають праці англійського економіста С. Джевонса: ототожнювання рівноваги з балансом на-солод і страждань раціонального суб’єкта, прагнення в математичній формі виразити цей баланс. Саме з ім’ям С. Джевонса пов’язаний поступовий розрив математичної школи з традиціями маржиналізму, перетворення математики з методу викладення на метод дослідження. С. Джевонс оперує вже не суб’єктивним, а математичним понят-тям граничної корисності.

За С. Джевонсом, сукупна корисність U певного набору благ (x1, . . . ,xn) є функцією типу U = f(x1, . . . ,xn), а гранична корисність одного блага з набору

1 2 3 4 5 6 7 8 9