Владимир Мономах - выдающийся полководец и государственник Русской земли

одні відносять його до 1099 р. , інший визначає час на 8—10 лютого 1106 р. , текінці більшість відносить його до глибокої старості Володимира Мономаха, що вмер 1125 р. Останні метафорично поясню­ють вислів „Повчання" „сидячи на санях", даючи йому значення близькості смерті, бо був звичай тоді возити мерців і зимою і літом саньми.

Що торкається автора „Повчання", Володимир Мономах був одним з найзамітніших людей княжого періоду україн­ської історії. Зацікавлення книжками перейняв він од батька Всеволода, що за свідченням літопису був великим книголюбцем, а за свідченням Володимира Мономаха знав п'ять мов. Його мати була донькою візантійського цісаря Костянтина Мономаха, звідки прізвище Мономах перейшло й на Володимира. Від неї у наслідив здатність панувати над собою, обережність, уміння холодно розбирати справи й користуватися обставинами, вкінці вона прищепила йому деякі християнські принципи. Уміння правити Великокня­жим троном набрався за пакування свого батька Всеволода, котрому діяльно помагав. Коли став великим київським князем (1113—1125), він, як каже літописець, „освітив українську землю, пускаючи проміння, як сонце.  

3. 2. Будова та зміст „Повчання".

 Для характеристики Мономаха цінний матеріал доставляє його Повчання. Воно написане не без плану

Почавши його, як Соломон або Павло, вказівкою на себе як автора Повчання, у вступі подає Володимир Мономах ціль свого писання і малює обставини, серед яких він забрався до свого Повчання, щоб дати усправедливлення можливих недостач в оброб­ленні. Переходячи до плану свого Повчання, в поділі вказує Володимир Мономах на дві частини його, з яких складається виклад, по чім іде патетична частина й закінчення, Кожна частина викладу складається знову з двох частин (це називається дихотомія): перша з виписок з Псалтирі і позичок з творів святих отців, а друга з повчань словом і власним прикладом. Відповідно до цього бачимо й двоякий стиль у повчанні, легкий у власних словах, тяжчий у позичених. У виписках із Псалтирі малюється зразу стан грішників, потім стан праведника й опис одного та другого ділиться на сучасний настрій і на близьку будучину як наслідок цього настрою. В позичках з писань святих отців зразу подаються прикмети праведника, пізніше йде заклик через каяття, сльози й молитву увійти на шлях праведності.    

У повчаннях словом наперід викладаються обов'язки людини супроти Бога, а потім супроти ближніх. Останні обов'язки розпадаються на княжі й загально-людські. „Прочитуючи ці божі слова, мої діти, — звертається до них Володимир Мономах, — похваліть Бога, що дав нам свою любов, і це є поучення від мого слабого нерозуму; послухайте мене, коли не все, то прийміть половину. . . А того не забувайте, не лінуйтеся, бо цим нічним покло­ном і співом людина побіджає чорта, й що за дня згрішить, завдяки цьому людина увільняється. І коли в часі на коні не буде з ніким діла, як не знаєте інших молитов, говоріть "Господи помилуй" безустанно, потаємне; бо та молитва з усіх найкраща, ніж думати про дурницю в часі їзди". Поучивши, як увільнитися від гріхів, Володи­мир Мономах подає способи, як оминати їх.

Любов супроти Бога зобов'язує людину до любові супроти ближніх. „Передовсім не забувайте за бідних, — каже він, — але скільки зможете, нагодуйте їх і поможіть

1 2 3 4 5 6 7