Владимир Соловьев

ускладнення, що виникали на шляху до Оптиної пустині, але в них зовсім не йдеться про його супутника Соловйова. І попри згадку Соловйова, як письменник розповідав про свою роботу над романом Брати Карамазови, в нас немає жодних свідчень стосовно тих годин, які двоє мислителів могли провести у бесіді. Деякі коментатори вважають, що Соловйов міг бути одним із прототипів Альоші Карамазова, найбільш одухо-твореного з усіх братів; інші ж наполягають на тому, що із Соловйова написаний образ найбільш інтелектуального з братів, Івана Карамазова. Позаяк Достоєвський, створюючи своїх літературних героїв, черпав із дуже багатьох джерел, досягаючи врешті-решт ефекту “скомпонованого характеру”, важко погодитися з твердженням, що в комусь із двох братів читач може бачити портрет Соловйова. Лиш одне відчутне свідоцтво підтримує здогад щодо спорідненості Соловйова з Іваном Карамазовим: стаття останнього про стосунки держави з Церквою (обговорювана у ІІ книзі роману) пронизана ідеями, які легко можна приписати Соловйову. В романі виявлено двоїстий характер цих ідей, позитивний та негативний: предмет Іванової статті, здавалось би, передбачає стурбованість духовними проблемами, але старець Зосима закидає Івану, що той не вірить у написане ним. З цього можна вивести, що Достоєвський ставив під сумнів цінність концепції Соловйова відносно стосунків Церкви з державою, але все ж казати про серйозні розходження між двома авторами немає підстав. Дружина Достоєвського, Анна Григорівна, зазначає, що її чоловік мав до Соловйова велику повагу й навіть батьківські почуття27. Питання про те, чи ґрунтувалися їхня духовна близькість та дружба на глибокому порозумінні, або тривала попри незгоду, потребує детальнішого дослідження, аніж це можливо зробити тут.

 Наприкінці 1870-х Соловйов працював одночасно над двома зі своїх ранніх важливих книжок. Це Філософські начала цілісного знання та Критика відсторонених начал28; одну з цих робіт він повинен був представити у Петербурзький університет як докторську дисертацію. Йому порадили представити Критику відсторонених начал, що він і зробив 1880 року. Дисертацію прийняли у квітні того ж року і згодом опублікували

 Соловйов переїхав з Москви до Петербурга і там читав лекції з філософії для Вищих жіночих курсів у 1880 та 1881 рр29. Проте, його лекторство опинилось під знаком питання за таких обставин. Наприкінці публічної лекції, виголошеної невдовзі після вбивства царя Олександра ІІ, Соловйов висловив думку, що новому цареві, Олександру ІІІ, як православному монархові, слід, дотримуючись християнських настанов, проявити милосердя до вбивць свого батька. Мотиви філософа були неправильно сприйняті, і його виступ наразився на негативну реакцію офіційних кіл. Молодий мислитель написав цареві листа з вибаченнями та роз’ясненням можливих непорозумінь. Хоча Соловйова не змушували відмовитись від лекцій, він подав у відставку і його заяву було прийнято. Це сталося в листопаді 1881 р.

 Після цього епізоду своєї кар’єри філософ заробляв на прожиття виключно написанням книг. Початок 1880-х знаменує новий напрям у мисленні та діяльності Соловйова. Потреба возз’єднати Схід і Захід, дві великі, але ворогуючі культури, набувала для нього дедалі більшої ваги. Ця ідея примирення відбилася на його роботі: дедалі більше зусиль та часу він віддавав статтям, призначеним для “товстих журналів”, на сторінках яких інтелігенція обговорювала нагальні політичні, соціальні та релігійні питання. Шукав він і практичних засобів для примирення розділених християнських культур. Соловйов був одним із перших прихильників возз’єднання Православної та

1 2 3 4 5 6 7 8