Собственность - сущность, формы

ПЛАН

1. Сутнісні характеристики власності 

2. Трансформація відносин власності 

Рекомендована література.  


1. Сутнісні характеристики власності

У першому наближенні власність можна охарактеризувати як соціально-економічну форму присвоєння умов і результатів виробництва.

Власність громадян забезпечує стабільність суспільства, це найважливіша умова для подолання соціальних і політичних потрясінь. Чим більше реальних власників у суспільстві, тим воно стабільніше, тим вищий життєвий рівень громадян. Адам Фергюссон узагалі вважав, що власність — це умова розвитку, що повинно бути зрозумілим.

Власність — найскладніша категорія, неоднозначно тлумачена як у спеціальній економічній літературі, так і в навчально-науково-методичній. Певною мірою проблема обділена увагою, що дає змогу говорити про її актуальність. З іншого боку, їй присвячено за останні більш ніж десять років стільки публікацій, що просто важко визначитися з важливістю (теоретичною і практичною) висновків. Останнє істотно ускладнюється й тим, що коло авторів, які аналізують дану проблему, виявляється дуже різноякісним — від дилетантів (більшість) до фахівців (меншість). І ще одна обставина: далеко не всі автори виходять із раціонального економіч­ного мислення, зумовленого об’єктивними обставинами життя країни, інтересами всіх категорій населення.

Основними вихідними засновками, які покладено в основу ос­мислення змін, що відбуваються у відносинах власності, є такі:

— об’єктивний, критичний аналіз наукових напрацювань і практики відзначеної проблеми, добір позитивних моментів і відкидання новацій, що не виправдали себе;

—  визнання множинності методологій

Одна методологія не може замінити іншу в конкретному науковому дослідженні, але може доповнити і збагатити її. У цьому суть плюралізму методологій;

— пошук і визначення механізмів реалізації напрацьованих напрямів і підходів у галузі трансформації власності, зумовлених її природою, а не побажаннями «вождів».

У системі економічних відносин власність завжди асоціюється з певними речами, благами, продуктами інтелектуальної діяльнос­ті. Але це лише форми матеріалізації власності. Ресурси, речі самі по собі не є власністю. У доісторичну епоху земля, рослинний і тваринний світ не були чиєюсь власністю. Лише пізніше, коли люди почали привласнювати елементи природи і продукти праці, речі стали власністю, тому що люди почали вступати в економічні взаємини з приводу їх присвоєння і споживання. Тому голов­ним у відносинах власності виступає не те, що привласнюється, а те, ким і як привласнюється.

Хоча на поверхні явищ власність здається ставленням людини до речі, насправді ці взаємини є взаєминами між людьми з приводу присвоєння речей, у результаті чого вони здобувають властивість суспільних. У процесі історичного розвитку відносини власності змінюються під впливом різноманітних факторів і набувають форм, що відповідають рівню розвитку продуктивних сил і характеру суспільного устрою.

Власність є одночасно економічною і юридичною категорією. Як економічна категорія вона визначає форми господарювання, норми розподілу прибутків, ступінь і характер задоволення економічних і соціальних запитів. Юридична визначеність відносин власності виражається в тому, що за допомогою юридичних законодавчих актів оформлюються правові норми, котрі регламентують взаємини між людьми, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, що належить різним суб’єктам власності. За допомогою цих правових норм власність як економічна категорія здобуває юридичне

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы