Собственность - сущность, формы

є найвищою цінністю, а тим самим забезпечується найефективніший розподіл ресурсів.

У господарській діяльності людей відповідно до теорії прав власності виокремлюють два основних правових режими: приватної і державної власності, а також змішані (на основі цих двох) правові режими. Право приватної власності означає, що окрема фізична чи юридична особа володіє всім чи, навпаки, частиною прав власності, або, за висловом американського економіста П.  Хейне, деякими «травинками» з цього «пучка» прав власності. Наприк­лад, ви можете володіти одним—чотирма з численних прав, але не мати інших прав. Комбінації прав, якими володіють різні фізичні та юридичні особи, можуть бути дуже різноманітними, у зв’язку з чим є підстави говорити про розмаїття форм приватної власності.

Право державної власності означає, що всім «пучком» прав або різними його компонентами володіє винятково держава, причому, чим більшою мірою всі зазначені права на обмежені ресурси реалізуються державою, тим більше така система господарювання претендує на звання ієрархії. Ураховуючи зазначене, соціальна характеристика власності буде неповною без розуміння такої фундаментальної категорії, як право власності. Будь-яка людина має право бути власником, тобто розпоряджатися, володіти, користуватися матеріальними благами як індивідуально, так і спільно з іншими людьми. Право власності дає змогу кожному громадянину почати свою справу (діяльність, що не заборонена законом), одержувати прибуток і використовувати його на власний розсуд.

Володіння власністю є, по суті, органічною властивістю природи людини як істоти суспільної і виступає найважливішим природним правом людини

У зв’язку з цим В.  Д. Лагутін відзначає, що невипадково Д.  Локк серед трьох основних уроджених прав людини, поряд із правом на життя і волю, виокремлює право на власність. І під цим кутом зору право на власність є найваж­ливішою конституційною гарантією для використання людиною всіх інших прав і свобод.

Класифікація прав власності в найзагальніших характеристиках (за існування специфіки в різних системах права) охоплює такі права:

— володіння, тобто господарське володіння матеріальними благами;

— використання, тобто витяг із матеріальних благ корисних властивостей для себе;

— розпорядження (керування), тобто можливість визначати долю благ;

— на передачу в оренду;

— на прибуток;

— на відторгнення, знецінення, споживання чи знищення благ;

— на безпеку;

— на безстроковість володіння благом;

— на можливість залучення блага на оплату боргу;

— заборона на використання способу експлуатації благ, що завдає шкоди навколишньому середовищу;

— на існування інститутів, що забезпечують поновлення порушених повноважень.

Існує релігійне трактування власності. Воно зводиться до того, що оскільки Бог є Творець усього сущого, Він є і Владика, у тому числі й того майна, яке людина вважає своєю власністю. Це майно передається Господом у володіння і керування людині на період її тимчасового перебування на Землі. Як управитель і розпорядник Божим майном людина повинна, не розтративши і поліпшивши, здати його тому, кому вкаже Бог.

Найважливіші сутнісні характеристики власності випливають і спираються на розуміння власності як:

— економічної категорії;

— системи виробничих відносин;

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы