Собственность - сущность, формы

— вихідного виробничого відношення;

— основного виробничого відношення;

— форми організації виробництва;

— системи правових відносин;

— системи суб’єктів її відносин;

— системи об’єктів, що становлять її матеріально-речовинний зміст;

— системи функцій — розпорядження, володіння, користування.

Власність практично виконує всі ті функції, які характерні для суспільного виробництва, будучи його найважливішою складовою частиною. Що стосується специфічних соціальних функцій власності, то їх можна звести до такого:

— поєднує особистий фактор виробництва з речовинними;

—  зумовлює характер виробництва;

—  є формою організації виробництва;

—  визначає порядок, якісну і кількісну грані розподілу;

Власність, з урахуванням відзначеного, можна охарактеризувати як історично зумовлені суспільно-економічні взаємини між людьми з приводу присвоєння (відчуження) умов виробництва (робоча сила, засоби виробництва) і його результатів (сукупність матеріальних благ). Основними формами присвоєння є дві — суспільна й індивідуальна, зумовлені розвитком знарядь праці та такими, що, своєю чергою, мають багато форм прояву (наприклад, суспільна — дер­жавна, індивідуальна — приватна). Взаємодія індивідуальної і суспільної породжує змішану (наприклад, колективну — зі своїми формами прояву).

2. Трансформація відносин власності

Власність — і вихідна, й основна ланка економічних відносин, на якій засновані всі інші ланки й частини економічної системи. Ця істина має принципове значення для характеристики типу економічної системи. Саме власність обумовлює економічний спосіб поєднання працівника із засобом виробництва, мету розвитку економічної системи, соціальну структуру суспільства, спо­сіб розподілу створених матеріальних благ і послуг.

Особлива роль приділяється власності при переході до ринку. Неможливо створити нові форми господарювання без реформування відносин власності. Більше того, у перехідний період необхідна структурна перебудова економіки, яка не може відбуватися без реформування відносин власності

Основні вузли, що визначають природу трансформації власності, ілюструє така спрощена схема (рис. 1).

Як бачимо, провідних форм власності дві — суспільна й індивідуальна. Усі інші форми проміжні, змішані. Матеріальною основою виникнення двох провідних форм власності є знаряддя праці з їхнім революційним впливом на організаційно-технічні й організаційно-економічні відносини. Зміна матеріальної основи в кожен даний момент веде до кількісного і якісного «звуження» одних форм і «зростання» інших. При цьому важливо відзначити, що ні «поганих» ні «гарних» форм власності немає — є «погані» або «гарні» механізми їх реалізації і «реалізатори» як носії специфічних інтересів.

Власність визначає рушійні складові: індивідуалізм і колективізм, які, у свою чергу, мають зворотний вплив на відносини влас­ності. В останніх панують дві тенденції: монізм і плюралізм. Саме з урахуваннями цих двох обставин здійснюється економічна політика у сфері трансформації відносин власності: приватизація і націоналізація. Монізм, зокрема панування приватної власності, лежить в основі ліберальної моделі економіки, плюралізм — визначає модель соціально орієнтованої ринкової економіки. У нашій країні склалася парадоксальна ситуація — теорією проголошується побудова соціально орієнтованої економіки (заснованої на плюралізмі форм власності), а на практиці — чимскоріше розробляється і здійснюється програма приватизації, заснована на монізмі (пануванні приватної власності).

Відомо, що так звана народна приватизація провалилася

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы