Собственность - сущность, формы

підсумку, користування — це споживання об’єктів влас­ності.

Трансформаційні зміни відносин власності всеосяжні. Так, С.  В. Мочерний бачить їх ось у чому: до традиційних об’єктів власності — засобів і предметів праці, робочої сили, використовуваних людиною сил природи, додаються такі нові об’єкти, як форми і методи організації праці, наука, інформація. Ті підприємства і фірми, як і держава, що стали власниками подібних об’єктів, значно підсилили свою економічну могутність, а отже й конкурентоспроможність. Однією з найважливіших особливостей нових об’єктів власності є те, що вони не можуть тривалий час перебувати у власності окремої фірми, компанії. Крім того, їхніми носіями, до певної міри, стають особи найманої праці. Росте можливість і потреба ширшої персоніфікації таких об’єктів, що зумовлюють значне розширення і суб’єктів їх присвоєння, тобто наймані робітники певним чином стають співвласниками даного об’єкта присвоєння, а це — один з вагомих факторів зростання вартості їхньої робочої сили.

Сказане стосується й інтелектуальної власності, сформованої на основі такого якісно нового елемента системи продуктивних сил, як наука. Розрізняють три основних її види: приватна власність, що закріплюється у вигляді патенту або ліцензії; суспільна власність, що існує як сума знань та ідей, які перебувають у розпорядженні всього суспільства; проміжна форма власності, що являє собою інноваційну науково-технічну інформацію. Її немож­ливо закріпити у формі патентів і ліцензій на тривалий час, оскільки на основі цієї інформації можна створити продукцію зміненого вигляду

Така еволюція об’єктів власності зумовлює принципові зміни й у товарі робоча сила. У зв’язку з тим, що носієм інформації дедалі частіше стає сама кваліфікована робоча сила, то саме вона є інтелектуально інформаційно насиченою і її відчуження від власника відбувається в якісно новій формі. При цьому традиційні форми відчуження значною мірою розмиваються.

Еволюція об’єктів власності викликає зміни її суб’єктів, які полягають насамперед у тому, що частина висококваліфікованих учених і фахівців, працюючи за наймом у науково-дослідних лабораторіях корпорацій, університетах тощо, паралельно займається підприємницькою діяльністю, організовує свою ризикову чи венчурну справу. Крім того, ці фахівці можуть працювати за контрактом у кількох фірмах чи поєднувати роботу за наймом. Таким чином, власник висококваліфікованої робочої сили, працюючи за наймом, може одночасно стати суб’єктом приватної власності як в індивідуальній, так і в колективній формах. Полісуб’єктність частково поширюється і на найманих робітників, а також і на службовців нижчої кваліфікації, коли вони стають влас­никами визначеної кількості акцій фірми.

Якщо оцінювати соціально-економічну спрямованість змін, що відбуваються з відносинами власності з боку їхніх суб’єктів, то стає очевидною тенденція до їхнього зростаючого усуспільнення. Подібне усуспільнення здійснюється на рівні окремого підприємства, фірми, корпорації, організації, держави й на міжнаціональному рівні.

Зміни відбуваються в таких формах реалізації власності, як володіння, розпорядження і користування. Коли панувала індивідуальна приватна власність, ці права належали переважно одній особі, а в сучасних умовах власники підприємств у різних галузях промисловості передають свої права іншим особам, одержуючи за це винагороду. Крім того, широко практикується передача управління своєю власністю, що означає посилення процесу відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції.

Зміни бачаться й у тому, що відбувається процес певної депер­соніфікації власників і перехід їхньої власності в руки юридичних осіб (компаній, банків,

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы