Собственность и ее место в экономической системе общества

і приватна власність має свої недоліки, що в першу чергу стосуються зайнятості і безробіття. Адже мотив прибули і конкуренції вимушує підприємців постійно прагнути до можливо більшого скорочення витрат виробництва, у тому числі і на наймання робочої сили.

У країнах Заходу хвиля приватизації в 80-х – першій половині 90-х рр. привела до скорочення частки державної власності у виробництві ВВП з 9 до 7% в середньому (зрозуміло, по окремих країнах – членам ОЭСР цей показник трохи відхиляється в ту або іншу сторону), що означає подолання спадщини передвоєнних і перших післявоєнних років. У 30-х рр. пряма участь держави в економіці розширювалася в процесі подолання найглибшого в історії капіталізму кризи 1929 – 1933 рр. Державна власність в передвоєнні роки в більшості країн Заходу була помітно посилена як свого роду «підпора» приватного підприємництва, що виявило чергові слабкості, і інструмент підтримки міцності суспільного устрою. В кінці 40-х – 50-х рр. в Західній Європі і Японії приватний капітал був тимчасово ослаблений військовими руйнуваннями і деякими іншими обставинами. Такого роду пролом з потреби був заповнений державою, в чому тепер немає потреби.

Потенціал для подальшої приватизації в країнах Заходу в основному вичерпаний. Частка держави в них, щонайменше в середньостроковій перспективі, залишатиметься приблизно на нинішньому рівні, трохи змінюючись в окремих країнах. При цьому у ряді випадків для боротьби з безробіттям можливо створення в трудомістких галузях (перш за все в інфраструктурі) нових підприємств за рахунок державних інвестицій. Програми західноєвропейської соціал-демократії, що дійшла останніми роками влади у ряді країн, зокрема у Франції, у Великобританії, Німеччині і Італії, передбачають подібні заходи

У країнах, що розвиваються, в той же період вказаний показник залишався на рівні 11%. З одного боку, це було обумовлено притокою іноземних приватних інвестицій, за рахунок яких створювалися нові приватні підприємства. З іншого боку, слабкість національного приватного капіталу вимушувала державу підтримувати порівняно високий рівень своєї присутності в економіці. Оскільки в середньостроковій перспективі не можна чекати масованого збільшення притоки прямих інвестицій з країн Заходу, а також по ряду інших причин нинішній показник навряд чи помітно зміниться в осяжному майбутньому.

Колишні соціалістичні країни встали на шлях переходу від планового до ринкового господарства переважно на рубежі 80-х і 90-х рр. Ринкова трансформація, природно, в першу чергу вимагала витіснення державної власності приватним шляхом приватизації першої і створення нових приватних підприємств.

У цьому напрямі країни з перехідною економікою з початку 90-х рр. вже пройшли (кожна різною мірою) значний відрізок шляху. Разом з тим частка держвласності у виробництві ВВП цих країн, як правило, все ще складає 20 – 30% і більш, тобто помітно перевищує відповідний показник для розвинених держав, що розвиваються.

3. Реформування власності на Україні 

Право власності в Україні регулюється Конституцією України, Законом України “Про власність”, від 7 жовтня 1991р. , Цивільним кодексом України (ст. 86-150) та іншими законодавчими актами України.

Метою регулювання права власності, як визначає ЗУ “Про власність”,  є забеспечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів України для підвищення рівня життя її народу.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13