Влияние феминизма на украинскую литературу последней четверти ХIХ - начала ХХ века

характеру героїнь так само, як і надана їм схильність до марнославства та інших хиб, традиційно притаманних мужчинам.

У драмі "Бояриня" яскраво проявляється спорідненість феміністичної та націоналістичної проблематики. Живучи в Російській імперії, Леся Українка не могла відокремити феміністичних поглядів від своєї національної ідентичності. Фемінізм зливається з націоналізмом, бо в дійсності обидва поняття в розумінні письменниці поставали в якості ідеології визволення. В результаті з`явився український феміністичний націоналізм.

Незважаючи на те, що Леся Українка цікавилася переважно філософськими питаннями, вона включає до своїх п'єс щоденні проблеми, які стоять перед жінками. Так, "Бояриня" і "Камінний господар" слугують пригадуванням образ, завданих жінкам в ім'я звичаю і традиції. "Прощання" підкреслює статеві нерівності в процесі залицяння.

Зігнорувавши важливість статі, традиційна українська літературна критика виявилася неспроможною всебічно охопити багатство творчості Лесі Українки і, що гірше, дещо неправильно інтерпретувала її. І хоча спричинену хворобою ізоляцію Лесі Українки можна використовувати для пояснення почуття самітності, що лежить в основі її творчості, ця самітність ніколи не розглядалася як наслідок її становища як жінки, котра пише у світі, де жінки та їхні проблеми не вважаються важливими.

Фактично в патріархальному літературному каноні сама Леся Українка перетворилася в дівочу постать. Ніхто з біографів не згадує про її інтимне життя, а критики, описуючи ідеальні та духовні форми любові в творах письменниці, ігнорують будь-яке обговорення еротизму і сексуальності в її п'єсах. Мабуть, це могло б виявитися загрозливим для “санітаризованого” образу Лесі Українки, витвореного чоловічою критикою. Проте ігнорувати цей аспект її творчості не слід

Сам факт, що він не був взятий до уваги з традиційно-патріархальної точки зору, вказує на брак об'єктивності даного погляду в його ставленні до жінок-письменниць та жінок-персонажів.

Не можна завершити мову про Лесю Українку як феміністичну письменницю, не звернувши уваги на широковідоме твердження І. Франка, що Леся Українка, "ся хвора, слабосильна дівчина - трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну" (11).

Дилема, що випливає з Франкового висновку, має дві можливі розв'язки. Або І. Франко має рацію, що творчість Лесі Українки "чоловіча", тобто втілює в собі прикмети, які вважаються важливими згідно з патріархальними нормами, або він помиляється, - в такому разі винен у неправильному прочитанні Лесі Українки. Оцінка І. Франка творчості авторки як "чоловічої", хоч і має на меті зробити комплімент письменниці, однак є невлучно спрямованою. Ця характеристика вкорінена у припущенні, що найвища похвала, якої може досягнути творчість жінки, - це бути оціненою за чоловічими нормами.

Зауваження І. Франка ілюструє саму суть проблеми, зарепрезентовану критиками у підході до оцінки творчості Лесі Українки: в пошуку елементів, які традиційно вважаються важливими у патріархальній літературній системі, вони не усвідомили іншого, цілком відмінного, світорозуміння.

Підсумовуючи, зазначимо: жіночій рух, долаючи на своєму шляху перешкоди, у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття пройшов складний шлях становлення. Його здобутками стали створення системи освіти, відвоювання громадянських та політичних прав, широка благодійницька та соціальна праця. Гуманістичний характер діяльності жіноцтва сприяв підняттю культурного рівня суспільств різних країн. Розпочате вироблення ідеологічних засад фемінізму завершилося формуванням його філософської доктрини лише

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные