Влияние слова и воли на саморегулирующий процес
План
План. 2
1. Обгрунтуйте зв’язок впливу думки та волі на саморегулюючий процес. 3
Література: 7
1. Обгрунтуйте зв’язок впливу думки та волі на саморегулюючий процес
Суттєву роль у саморегуляції діяльності, поведінки відіграє слово. Воно виділяє об'єкт із середовища, даючи йому ім'я і включаючи його в категорію подібних; як одиниця мовлення воно дає людині змогу організовувати свою і чужу поведінку, аналізувати зовнішнє середовище. На аналітичності слова, його ролі у формуванні понять наголошував Л. С. Виготський.
Значною є роль мовлення в розвитку довільної сфери особистості, індикатором якої виступає довільна увага. Слово в актах довільної уваги забезпечує виконання таких її функцій, як утримання та контроль. Воно, за словами Р. М. Грановської, створює можливість для продовження дії зовнішнього стимулу, заміщуючи його (в тому числі шляхом повторення), попереджаючи переключення сприймання на інший стимул; узагальнений образ сприймання категоризується (порівнюється з назвою), і таким чином завбачується зворотний вплив слова на точність подальшого сприймання; мовлення (слово) визначає вибірковість уваги, організує структуру сприймання, формує архітектоніку пам'яті.
Мовно-розумовий рівень регуляції відіграє визначальну роль у діях самоконтролю. Г. С. Никифоров оцінює самоконтроль як основний психологічний механізм, спрямований на своєчасне запобігання або виявлення вже допущених людиною помилок у процесі виконання тієї чи іншої діяльності. Самоконтроль як найважливіша ланка в контурах самоуправління та саморегуляції включає багаторівневу ієрархію контрольних механізмів, за допомогою яких людина сама себе контролює: 1) за перебігом окремих психічних процесів (сприймання, пам'ять, мислення, уява); 2) за власним станом (емоційна сфера); 3) за властивостями, які стали рисою характеру.
Відмінність між діями існує і в тому, як здійснюється організований вплив суб'єкта на довкілля
Регулятором свідомої діяльності, на думку В. Селіванова, є воля як особливий психічний процес. Воля — вищий рівень регулювання, коли для переборення труднощів потрібне особливе зусилля. Однак воля — не якась абстрактна сила, а свідомо спрямована активність; “становлення волі — це становлення суб'єкта, здатного до самовизначення” (С. Л. Рубінштейн).
Вольова активність виявляється тільки в діях особливості, в її навчальній, трудовій (професійній), пізнавальній, суспільній діяльності. Змістовий бік вольової активності визначається спрямованістю особистості, тобто домінуючими світоглядними установками й переконаннями, моральними почуттями та інтересами. Форма вияву вольової активності визначається тими психічними процесами, які беруть участь у здійсненні діяльності.
Вольові процеси, за визначенням С. Л. Рубінштейна, не ш чимось протилежним інтелектуальним, пізнавальним та емоційним процесам; немає ніякого взаємовиключення між інтелектом, почуттям і волею. Процес може бути водночас і інтелектуальним, і емоційним, і вольовим. Вольовий процес містить інтелектуальні та більш