Внутренняя политика Украины

доктор економічних наук, професор

О. Литвиненко - доктор політичних наук, старший науковий співробітник

В. Паламарчук - кандидат економічних наук 

2. Перспективи розвитку і зміцнення партійної системи в Україні

1. Перехід до практичної реалізації політичних перетворень висуває на перший план проблему стимулювання розвитку і зміцнення партійної системи в Україні. Саме політичні партії поступово стають основним суб’єктом політичної системи України. Вирішення проблеми політичної структуризації Верховної Ради та перспективи утворення сталої парламентської більшості потребує невідкладної зміни ролі та суспільного статусу політичних партій з метою ефективного виконання ними визначених Конституцією України завдань. Йдеться насамперед про їхню участь у формуванні та виявленні політичної волі громадян. Таким чином політичні партії багато в чому реалізують надзвичайно важливі функції народу як єдиного джерела влади в Україні, здійснюють владу через органи державної влади і місцевого самоврядування.

Сучасна партійна система в Україні: загальні характеристики

2. Важливим іспитом для партійної системи, яка, згідно з даними Міністерства юстиції, нараховувала тоді 123 політичні партії, стали парламентські вибори у березні 2002 року, що вдруге проводилися за пропорційно-мажоритарною виборчою системою. За багатомандатним загальнонаціональним виборчим округом (тобто за партійними списками) виборчий бар’єр спромоглися подолати лише 6 із 33 партій і виборчих блоків, які були суб’єктами виборчого процесу. Серед них - блок Віктора Ющенка “Наша Україна”, КПУ, блок “За Єдину Україну”, Блок Ю. Тимошенко, СПУ і СДПУ(о).

Загалом можна констатувати такі основні сучасні тенденції розвитку партійної системи України

По-перше, провідну роль у політичному житті України багато в чому відіграють партії, створені у 1989-1993 роках. Це передусім Комуністична партія, Соціалістична партія і Народний Рух України. Тобто за всі подальші роки незалежності за деяким винятком не вдалося створити потужних ідеологічних політичних партій. Жодна із зазначених політичних сил не може вважатися загальноукраїнським виразником реформаторських і, понад те, демократичних ідей. Через це нині перспективи укорінення в Україні політичної системи, притаманної розвиненим європейським демократіям, залишаються доволі невиразними.

По-друге, спільною рисою переможців парламентських виборів 2002 року була наявність досить стабільного і окресленого електорату у кожної із відповідних політичних сил. Відбулася значна консолідація політичних сил у основних сегментах політичного спектра.

По-третє, фактична відсутність достатньо потужної політичної бази для демократичних перетворень зумовлює можливості дальшого маніпулювання громадською свідомістю через реалізацію відповідних політико-пропагандистських проектів. Можна очікувати, що будуть зроблені відповідні висновки з невдалого досвіду наведених політичних партій у виборчій кампанії 2002 року і у дальшому такі політико-пропагандистські проекти більш ретельно і цілеспрямовано опрацьовуватимуться. Результати виборів також засвідчили наявність певного, хоча і доволі обмеженого, електорального потенціалу і у партій, які зосереджували свою увагу на організаційно-інфраструктурних аспектах політичної діяльності.

Вчетверте, недостатність ідеологічної наповненості та загальна нерозвиненість партійної системи має наслідком певну перебільшеність значення і ролі політичних лідерів-особистостей у реалізації партіями і виборчими блоками своїх політичних інтересів. Такі провідні політичні сили сьогодення, як Виборчий блок В. Ющенка “Наша Україна”, Блок Юлії Тимошенко, а багато в чому і Соцпартія, базуються переважно на експлуатації особистісних політичних ресурсів своїх лідерів.

3. Результати аналізу нинішнього стану партійної системи

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы