Вооруженные силы Гетманщины

Перша чверть XVIII ст. являє собою одну з найяскравіших епох в Історії гетьманської України, їй передувало майже сорокалітнє існування Лівобережної Гетьманщини: починаючи від 1669 року і до початку XVTII ст. — часи гетьманування Многогрішного, Самойловича і Мазепи,—- коли в умовах певної внутрішньої політичної стабілізації значного структурування зазнало суспільство, зміцнів державний суверенітет українського народу. Особливе значення в цей період має правління гетьмана Мазепи, який завдяки своїм визначним здібностям політика й державного діяча зумів створити впливову верству національної еліти — козацько-шляхетську старшину, спертися на неї та піднести високо свій авторитет як керівника держави. Все це створило підстави для його видатного історичного кроку — спроби звільнитися з-під влади московського царя й створити об'єднану суверенну — під егідою шведського монарха — українську козацько-старшинську державу. Крах цих політичних планів Мазепи в результаті поразки на полтавському полі 27 червня 1709 року став рубежем у подальшій історії України, її державності.

Полтавська битва докорінно змінила політичну ситуацію в Україні:

по-перше, в Гетьманщині настав кінець двовладдю: гетьмана Івана Мазепи, який спирався на шведську військову силу, та гетьмана Івана Скоропадського, який спирався на Москву та російські війська;

по-друге, було припинено військові дії у самій Гетьманщині й перенесено за її межі — на території, підвладні Речі Посполитій (Правобережна Україна), Туреччині (Південна Україна і Молдавія), та у Прибалтику;

по-третє, після перемоги у Полтавській битві московське самодержавство зміцніло й цар Петро І та його уряд стали на шлях послідовного обмеження влади гетьмана та автономії Гетьманщини. "Петро І, — писав В. Липинський, — нищив Україну методом охлократичним: беручи її в залізні кліщі свого центрального, метропольного державного апарату і підіймаючи при помочі своїх українських агентів народ проти панів. Систем був такий: обшивались пільги народові од панів, якщо народ заявиться за безпосередньою залежністю од царської влади

Народ, розуміється, заявлявся. Тоді присилали царських урядовців і військо московське, яке дерло з народу три шкури. . . "

Водночас, скликаючи раду й затверджуючи "обрання" на гетьманство Скоропадського, царизм формально зберігав автономний статус Гетьманщини: він мусив рахуватися з наявністю тут корпоративного старшинського-землевласницького стану — гаранту стабільності в країні та існуванням 50-тисячного козацького реєстру й кількатисячного гетьманського найманського війська. Так, зазначає М. Грушевський, затверджуючи обрання нового гетьмана після переходу Івана Мазепи на бік Карла ХП Петро І "нашим, царского величества, словом" обіцяв "все вольности, права и привилегии, которые вы от времени принятия блаженные и достохвальные памяти отца нашего под свою высокодержавную руку гетмана Богдана Хмельницкого с Войском Запорожским и со всем малороссийским народом, и потом при нашем государствовании гетманы и все Войско имели, свято, ненарушимо и свято содержать". У 1710 році, підтверджуючи на гетьманстві І. Скоропадського, цар полишав йому "всякие воинские и гражданские в Малой России дела управлять по войсковым правам, по прежним обыкновениям и по постановленным пунктам, на которых приступил под высокодержавнейшую руку отца нашего гетман Богдан Хмельницкий со всем Войском Запорожским и народом малороссийским, и по нашим указам определенным и впредь посылаемым, без нарушения прав и вольностей стародавных народа малороссийского". Й навіть поставивши, поряд з гетьманом, Малоросійську колегію у 1722 році, цар зазначав:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Похожие работы