Возникновение магического реализма, как модернистского течения в литературе Латинской Америки

План

Вступ

1. Винекнення”магічного реалізму”,як модерністської течії в літературі Латинської Америки

2. Концепція магічного реалізму Фрідріха Шлегеля

Список використаної літератури

 

Вступ

Актуальність теми

Актуальність нашого дослідження полягає у тому, що проблемі ”магічного реалізму”, не було приділено достатньо уваги, за винятком поодиноких статей українських дослідників І. Кузьменчук, М. Машовець, російських, літературознавців А. Комфана, Г. Берегуляк. Вони розглядали ”магічний реалізм”, у творчості латиноамериканських авторів у цілому у 80-ті роки ХХ століття.

Мета:

визначити своєрідність особливостей ”магічного реалізму”, поняття.

Обє’кт:

”магічний реалізм”, як метод і творення естетичної дійсності.

Предмет:

образ світу і людини.

Ступінь розробленості проблеми дослідження:

  В перше теорію „магічного реалізму” було розроблено Ф. Шлегелем. Як і дослідник людських душ. Він не міг погодитися з ототожненням людини й розуму, так само, як людини й буття.

 У 1882 році Якоб Мінор зібрав ранні твори Фрідріха Шлегеля і видав іх в автентичному вигляді. Це видання зацікавило науковців і досі є найчастіше цитованим.

  Наприкінці 19 сторіччя на початку 20 з’являється велика кількість  і зокрема творів Ф. Шлегеля. Найгуртованішими праці досліджень були: Р. Гайма, О. Вайцеля, К. Ендерса, Г. Брандеса, М. Райзера

Особливу увагу романтикам приділяють, звичайно, професори  Йенського університету. Серед йенців відзначився. Е. Кірхен.

 Російські філософи теж звертаються до спадщини Ф. Шлегеля. Відзначимо дуже цікаву статтю Ф. Степуна “Трагедія творчості”, де він звинувачує Шлегеля-філософа у безсистемності. Ці намагання саме й помітив В. Жирмунський. Ці лекції об’єднано під назвою “Трансцендентальна філософія”. Впродовж останніх півсторіччя дослідники неодноразово зверталися до ”Трансцендентальної філософії” - Е. Белер та Гайхнер(Німеччина),Ж. Ж. Анште(Франція),Е. Клін (Польща).

1. Винекнення”магічного реалізму”, як модерністської течії в літературі Латинської Америки

 Ми, здається, звикли до того, що мистецтво і література багатші, глибші, складніші у суспільствах, як-то кажуть, «розвинених». Певним з цього правила винятком була у XІX сторіччі хіба що словесність: за рівнем безумовно першорядна, а то виникла вона в країні на той час досить-таки відсталій.

Але і цей «розрив» не йде ні в яке порівняння з дивиною, на перший погляд мало, не «загадковою» ситуацією, склалася десь у середині тільки-но минулого ХХ сторіччя на терені Латинської Америки. Адже у тамтешніх безнадійно відсталих, у більшості своїх чи не напівколоніальних (навіть, з певної точки зору «варварських»!)країнах почали раз у раз з’являтися романи найвищого ґатунку – до того ж ще й позначені якоюсь неповторною своєрідністю.

Навіть з відстані кількох десятиріч, що відтоді минули, не в силі феномен більш-менш логічно пояснити, а тому ладен припустити, що наші уявлення про природу мистецтв (а, отже, й про шляхи, які вони обирають) часто-густо виявляються непередбачуваними, а тому й значно складнішими (я б навіть сказала: «плутанішими»), ніж ми здатні собі уявити. Отже, щось тут по-справжньому передбачити нам, здається, не дано. Лишається брати до відома те, що вже відбулося.

ХІХ сторіччя, та й перша половина ХХ, як

1 2 3 4 5 6