Врачи-писатели элита литературного жанра

Лікарі-письменники еліта літературного жанру

Література ХХ століття буквально пронизана контрастами. Нестримні експерименти  і дбайливе збереження традицій, поява принципово нових жанрів і розвиток всіх, раніше, вироблених літературною історією. Одним з письменників, які найбільшою мірою втілили у своїй творчості драматичні колізії епохи і мали найбільший вплив на формування художнього обличчя минулого століття, став Михайло Опанасович Булгаков. Він надає нового звучання реалістичним традиціям («Записки юного врача»), поглиблює психологізм, поєднуючи його з аналізом суспільної драми («Белая гвардия»), надає нового дихання гоголівській художній традиції, створює меніппею (тобто багатоплановий, багатожанровий твір) «Мастер и Маргарита», поєднавши в ньому романтичну, сатиричну, філософську, релігійну. містичну. сатиричну складові. Твори Булгакова перекладені на численні іноземні мови, багаторазово екранізувалися.

Михайло Опанасович Булгаков провів дитинство і молодість у Києві, закінчив медичний факультет Київського університету св. Володимира. Коли почалася перша світова війна ще студентом працював у військових шпиталях міста. Пізніше працював тут приватнопрактикуючим венерологом. Тему впливу цього етапу життя на творчість письменника неодноразово порушували вітчизняні й зарубіжні літературознавці. М. Павловський образно висловився так: «Булгаков макав свої пензлі в Київ, щоб йому не доводилось зображати». Ю. Віленський зібрав багатий матеріал про лікарські витоки художнього світу Майстра. Цей аналіз дає право, за висловом Ю. Щербака, стверджувати також, що «Булгаков макав свої пензлі в медицину, щоб йому не доводилось зображати».

М. Грушевський, аналізуючи основні тенденції розвитку української літератури ХІХ століття зазначав, що для неї найхарактернішими були такі риси, як реалізм, демократизм і народна тематика. У наступному віці за збереження демократизму і переважання реалізму, відбувається принципове розширення й збагачення тематики й проблематики української художньої прози, зображуються сфери, до яких письменники раніше не зверталися. Саме письменникам-лікарям належить пріоритет у створенні художнього образу медицини в сучасній літературі.

Внесок лікарів-письменників в літературу

Книги письменників-лікарів, присвячені своїй професійній сфері, складають своєрідний цикл, який відображає всю історію вітчизняної медицину ХХ сторіччя

Валер'ян Петрович Захаржевський почав вчитися на медичному факультеті Київського університтету ще до першої світової війни, у 1916 р. склав іспити за університетський курс, а в 1938 р. став кандидатом медичних наук. У 1941 р. вийшов його роман «Белый дом. Страницы из жизни одной клиники». Павло Єфимович Бейлін прийшов в українську літературу в 30-і роки повістями «Чотири операції», «Нариси з хірургії», «Людина живе раз». Випускник Київського медичного інституту, він і після другої світової війни, яку пройшов від Мценська до Берліна, працював у рідному місті, очолював велику лікарню. Його повісті, оповідання, есеї, об

Об’єднані у книжку «Поговори со мною, доктор!» допомагають лікарям подивитись на себе очами хворих, і навпаки. «Записки польового хірурга» П. Є. Бейліна, роман-ділогія «Хирург Алексей Корепанов» Н. Д. Фогеля, повість «ППГ-2266» М. М. Амосова належать до найкращих і найправдивіших книг про військових медиків. Видатний хірург, засновник вітчизняної легеневої та серцевої хірургії, академік, нагороджений за наукові праці Ленінською премією, М. М. Амосов у своїх мемуарах так згадував про свій прихід до художньої літератури. Одного разу, восени 1962 року, після смерті під час операції хворої дівчинки, хірургові було не по собі. Цей стан виплився на папері. Рукопис справив враження на близьких та друзів. Микола Михайлович продовжив роботу. Книга «Мысли и сердце», події якої

1 2 3