Выдающиеся деятели братских школ

М. Костомаров, С. Голубєв, І. Франко, Г. Житецький та ін. Вони ж і написали ряд окремих досліджень про творчість письменника. Найціннішими серед них є праці І. Франка, зокрема монографія «Іван Вишенський і єго твори» (Львів, 1895), в якій дано докладну характеристику літературної спадщини видатного письменника-полеміста.

Окремим виданням твори Вишенського в силу різних обставин довгий час не виходили. Тільки в 1955р. була видана у Москві книга: Иван Вишенский, Сочинения, Изд-во АН СССР, Серия «Литературные памятники», а в 1959р. ця книга з'явилася і на Україні. Вихід у світ обох видань з докладним коментарем, примітками, різночитаннями та великою статтею І. П. Єрьоміна є значним досягненням літературознавства.

 

Памво Беринда

Памво Беринда (світське ім’ я — Павло) народився між 1555 — 1560 рр, Самбірщина, ймовірно с. Чайковичі, тепер Самбірського р-ну Львівської області, помер 13(23). VП 1632, Київ; похов. у Києво-Печерській лаврі.

 Український мовознавець, письменник, перекладач, гравер, друкар, педагог. Був високоосвіченою людиною: знав церковнослов’янську, грецьку, латську і польську мови. Належав до гуртка Балабанів, що об’єднував українських культурно-освітніх діячів першої половини 17 ст. Працював у Стрятинській (1597-1605) та Крилоській (1606-08, тепер Івано-Франковська область. ) друкарнях.

 Активний діяч Львівського братства, працював у братських друкарні і школі (1613 — 19), у Львові (до 1613) постригся в ченці. . Близько 1616 року його запрошено до Києва для участі у підготовці видання книги «Анфологіон» (автор передмови). Восени 1619 року разом із сином Лукашем та Степаном Бериндою (ймовірно, братом) переїхав до Києва і назавжди оселився в Києво-Печерській лаврі, виконував роботу редактора, перекладача, друкаря, гравера, згодом став головним друкарем і завідувачем Києво-Печерської. друкарні і, можливо, викладав у Київ

братській школі. Як архітипограф, редактор і перекладач брав участь у виданні низки капітальних лаврських друків 20-х pp. 17 ст. Праця «Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованіє» Беринди, що вийшла у світ 1627 з Києво-Печерській друкарні — найвидатніше досягнення староукраїнського словникарства. Складається з двох частин: «Лексіконъ» — церковнослов’янський-український словник; «Имена свойственная. . . » — зібрання тлумачень топонімів й антропоніміє, а також загальні назви неслов’янського походження. У пам’ятці майже 7 000 статей (бл. 5 000 у 1-й частині, 2 000 — у 2-й, у т. ч. бл. 1 400 онімів). У «Лексіконі. . . » застосовано всі основні засоби наукового, опрацювання матеріалу, зокрема паспортизацію вокабул (реєстрових слів), ремарки, екземпліфікацію (подання цитат), вказівки на фразеологізми, в які входить вокабула, зауваження про орфографію, етимологію слова, відсильні ремарки. Головні джерела праці — «Лексис. . . » Лаврентія Зизанія, ономастикони Максима Грека, Мануїла Ритора, тлумачення онімів в антверпенському виданні Біблії (1571). Виявлено використання Бериндою словників доби Київської Русі та зарубіжних, староукраїнської глосографії тощо. Джерелом церковнослов’янського реєстру книги були: Острозька Біблія (всі її книги Старого й Нового Завіту), церковнослов’янські рукописи й друки до початку 17 ст. Реєстр «Лексікона. . . » дібрано за диференціальним принципом: специфічні церковнослов’янськи слова (питомі й запозичені), спільнослов’янськи лексеми, що архаїзувалися в української мови кінця 16 — початку 17 ст. , є в ньому й українські слова.

Абсолютну більшість елементів неслов’янського походження, особливо грецьких й латинських, зібраних окремо у 2-й частині праці, супроводяться ремарками, які вказують на їх запозичення, й українськими відповідниками, що сприяло нормалізації лексики староукраїнської літературної мови на народній основі. Нормалізації служило й чітке формальне — за допомогою двокрапки — розмежування реєстру й перекладної

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные