Выдающиеся космонавты

хлопчик навчався вдома, багато читаючи у бібліотеці батька, потім — у реальному училищі, яке закінчив у 1905 році першим учнем. Це дозволило майбутньому винахіднику без екзаменів вступити на механічне відділення Ризького політехнічного інституту. Ще в останньому класі реального училища Цандер за рекомендацією одного з викладачів познайомився із працею К. Ціолковського «Дослідження світових просторів реактивними приладами». Це стимулювало його інтерес до проблеми міжпланетних польотів.

Переїхавши у зв'язку із початком Першої світової війни до Москви, Цандер влаштувався на авіаційний завод «Мотор», де, узявши неоплачу-вану відпустку, за півтора роки напруженої праці самотужки розробив літальний апарат (космічний літак) у вигляді оригінального поєднання аероплана й ракети. Найсуттєвішим у запропонованій конструкції було те, що паливом для ракетного двигуна із силою тяги 15 кН мала бути речовина (алюміній), із якої виготовлено аероплан.

У подальшому Ф. Цандер висунув й обґрунтував такі важливі для космонавтики ідеї, як створення двигуна внутрішнього згоряння на бензині й рідкому кисні, котрий міг би працювати у безповітряному просторі; використання у якості пального відпрацьованих частин ракети; планеруючий (за сучасною термінологією, аеродинамічний) спуск космічного корабля під час його повернення на Землю, тепловий захист корабля під час його руху в атмосфері, запуск ракети з проміжної станції — великого аероплана або супутника тощо.

Показово, що першим здобутком Групи дослідження реактивного руху (ГДРР), створеної Ф. Цандером спільно із С. Корольовим та Ю. Побєдоносцевим, став сконструйований саме Цандером реактивний двигун ОР-2. Основні конструктивні рішення, запропоновані Цандером, ще багато років використовувалися конструкторами ракетної техніки. Двигун ОР-2 мав камеру згоряння циліндричної форми, подвійні стінки якої були виготовлені зі сталі

Внутрішня стінка камери мала вогнетривке теплоізоляційне облицювання. Подача пального й окислювача здійснювалася під тиском азоту, котрий по трубках надходив із баків. У них за допомогою компресорів підтримувався постійний тиск. Окислювач (рідкий кисень), перш ніж потрапити до камери згоряння, охолоджував її внутрішню стінку, нагрівався і перетворювався на газ. Сопло двигуна охолоджувалося водою, що циркулювала по замкненому контуру.

Випробування створеної у ГДРД ракети із двигуном Цандера були здійснені після раптової смерті, що спіткала його творця у віці 46 років. 17 серпня 1933 року перша радянська ракета на рідкому паливі «ГИРД-09» злетіла на висоту 400 метрів. Двигун виявився прекрасний. Як і розраховував Цандер, він пропрацював близько 22 секунд, розвиваючи силу тяги 700 Н, щоправда, піднявши ракету на висоту, меншу від розрахункової (за розрахунками Цандера, вона мала становити декілька кілометрів). Цей політ довів, що й у нашій країні можна досягати результатів на рівні досягнень США та Німеччини. Існує версія, що по смерті Цандера відбулася зустріч Корольова і Юрія Кондратюка, і Корольов запропонував тоді своєму земляку замість Цандера обійняти вакантну посаду головного теоретика свого Реактивного інституту. Як це не було заманливо, але Кондратюк тоді, начебто, відмовився. Це одна із загадок, якими наповнене життя Кондратюка-Шаргея, й досі не розгадана.

Може скластися помилкове враження, що центр робіт по створенню ракет і освоєнню космосу завжди знаходився у СРСР, у Росії. Це не так. Значний внесок у розвиток ракетно-космічної тематики внесли француз Ено-Пельтрі (1881—1957), автор численних праць з теорії реактивного руху, міжпланетної навігації, винахідник і автор першого

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Похожие работы