Выдающийся ученик Платона Аристотель

Найвидатніший учень Платона Аристотель (384-322) походив з міста Стагіри в Півн. Греції (тому "Стагіріт"), Довгі роки (366-357) він пробув в академії як учень та викладач, але по смерті Платона залишив Атени та подався до Малої Азії, а потім зробився вихователем наступника македонського трону, Олександра (пізніше "Великого"). Закінчивши виховну працю, Аристотель повернувся до Атен, де заснував власну вищу школу — "ліцей" (чи лікей, також "перипатетична" школа), де працював від 333 до 322 р. , до смерти. Вже в раніші роки свого життя Аристотель писав діялоги. В ліцеї Аристотель почав писати трактати, або замітки для власних викладів, які видано щойно по його смерті (можливо, що серед них є й записки його викладів, писані слухачами). З діялогів залишилися лише уривки, з пізніших творів страчена лише частина.

Аристотель був ученим універсальним: він залишив трактати з галузі логіки та теорії поезії, з зоології та фізіології, з астрономії та історії права, В них зібрано величезний матеріял, що, розуміється, почасти перестарів; але за деякі помилки відповідає не Аристотель сам, а ті фахівці (нпр. , лікарі), що постачали йому матеріял. Розглянемо його філософічні твори за порядком:

1. Найбільші заслуги має Аристотель в галузі логіки. Тут 2200 літ дуже мало змінили в його теоріях, хоч було чимало спроб реформ логіки. Аристотель зводить у систематичну єдність логічні теорії попередників та додає до них теорію доказу ("силогізм"), теорію викладу ("топіка") тощо.

Окремий твір присвячує Аристотель найвищим поняттям, яким є підрядні усі інші. Цих "категорій" є десять: 1. субстанція (усія), 2. кількість, 3. якість, 4. відношення (реляція), 5. місце, 6. час, 7

положення, 8. посідання (габітус), 9. діяння або чинність, активність, 10. терпіння, пасивне приймання ззовні. — Аристотель подає також перший (дуже загальний) поділ наук (теоретичних, практичних та поетичних — ми б сказали "технічних").

Значення пізнання в людському житті на погляд Аристотеля є дуже велике — людина від природи прагне до пізнання. Пізнання ("теорія" в грецькій мові є наглядання, неабстрактне мислення) є найвища ціль життя, пізнання — божественна форма життя людини. В пізнанні Аристотель розрізняє різні ступені: 1. Практичне вміння ("техне"), що, розуміється, базується на знатті про об'єкти, на які спрямована практична чинність; 2. розумування ("фронезіс"); 3. наука; 4. мудрість ("софія"); 5. розум ("нус"), що є продуктивна сила пізнання.

2. В уривчастих трактатах обговорює Аристотель загальні проблеми теорії буття. Ці практики дістали випадкову назву "метафізики", де уміщено було їх у збірки творів Аристотеля поза ("мета") фізикою.

Переглядаючи всі різноманітні питання, що Аристотель їх освітлює в "метафізиці", можемо сказати, що маємо тут справу головно з уявленням про те, що буття піднімається в кожній сфері ступенями "догори". Аристотель ще менше, аніж Платон закінчив "систему філософії" (як не зробила цього й більшість визначних філософів); тому ми можемо лише на кількох прикладах з'ясувати характер його філософічних поглядів.

Як Платон розрізняє матеріальний, смисловий світ та правдиве ідеальне буття, так Аристотель протиставляє "матерію" та "форму" (по грецьки "морфе" — пор. слово "морфологія"); так само протиставляє він і "матерію" та "ціль" ("телос" — пор. слово "теологія")

1 2 3 4 5