Выделение сознания как критерия психики

План

  1. Вчення Рене Декарта.
  2. Психологія Спінози.

 

1. Вчення Рене Декарта.

З ім'ям Рене Декарта (1596-1650) пов'язаний важливий етап в розвитку психологічних знань. Так психіка почала розумітися як внутрішній світ людини, що піддається самоспостереженню та має особливе духовне буття на противагу тілу і всьому зовнішньому матеріальному світу.

Декарт ввів поняття «рефлексу» і цим започаткував природничо-науковий аналіз поведінки тварин і частини людських дій. В системі Декара філософські та психологічні аспекти представленні в нерозривній єдності. Його праця «Пристрасті душі», написана незадовго до його смерті, прийнято вважати власне психологічною.

Декарт вперше ввів як систему наукового дослідження метод «Систематичні сумніви», який слід застосовувати не завжди, а лише коли ми ставимо собі за мету пізнати істину. Згідно вчення Декарта, ми робимо висновки про речі на основі даних органів відчуття, які часто нас обманюють, тому немає ні однієї речі, яка б була дійсно така, якою нам здається. ( Так как в сновидениях мы воображаем множество вещей, которые мы чувствуем во сне живо и ясно, но их в действительности нет; так как существуют обманчивые чувства, например, ощущение боли в ампутированых конечностях, «я решился представить себе, что все, что-либо приходящее мне на ум, не более истинно, чем видения моих снов» ). Тому, якщо відокремити все, що викликає сумніви, то залишаться тільки одні сумніви, а сумніви - це акт мислення. Відповідно, мислення є не відокремлене від суті «Я», тому «я мислю значить я існую"

(Декарт розроби основні методи раціонального пізнання. )

«Под словом мышление я понимаю все, что происходит в нас таким образом, что мы воспринимаем его непосредствеино сами собой; и поэтому не только понимать, желать, воображать, но также чувствовать означаєш здесь то же самое, что мыслить»

Мислення - це чисто духовний, абсолютно безтілесний акт, який Декарт приписує особливій нематеріальній мислячій субстанції.

Розумові акти, за Декартом не мають ніякої схожості з тілесними. Декарт виділяв тілесну і духовну субстанцію, які існують самостійно і не залежать одна від одної. Співставлення цих субстанцій привело Декарта до висновку, що між тілом та душею людини є абсолютна відмінність. Так, матеріальні речі - це вся природа, що включає всі небесні тіла, земні тіла - рослини, тварини, неживі предмети, а також тіло людини. Мисляча субстанція - це душа (т. б. мислення - це душа). Душа може існувати і за межами тіла, бо вона від нього не залежить, на думку Декарта.

«Все тепло и все движения, которые у нас имеются, поскольку они совершенно не зависят от мысли, принадлежат только телу. О том, что эти движения не зависят от души, ми судим по тому, что есть неодушевленные тела, которые могут двигаться такими же и даже более разнообразными способами, чем наше тело, и которые имеют больше тепла и движений (из опыта нам известен огонь, который один имеет значительно больше тепла и движений, чем какая - нибудь из частей нашего тела. . . » Позтому «то, что ми испытьваем в себе таким образом, что сможем

1 2 3 4