Взаимоотношения добра и зла

цікаве емпіричне підтвердження у світлі соціологічних досліджень, проведених наприкінці 80-х років проф. В. О. Лефевром та його співро­бітниками (США). Дослідники опи­тали групу корінних американців і групу емігрантів, які нещодавно залишили СРСР. Обом групам були поставлені дві серії запитань. Перша з них мала на меті з'ясувати схильність членів групи до поєднання або, навпаки, до розрізнення добра і зла, морально позитивного й морально негативного в ряді типових життєвих ситуацій. Опитувані мали відповісти на такі запитання:

1.   Чи має лікар приховувати від хворого діагноз онкологічної

хвороби, щоб зменшити його страждання?

2.   Чи слід карати злочинця суворіше, ніж того вимагає закон,

щоб іншим було невнадно?

3.   Чи належить давати хибні свідчення в суді, щоб урятувати

невинну людину?

4. Чи належить підказувати другові на іспиті?

Показово, що емігранти з СРСР, що загалом зовсім не праг­нули зарекомендувати себе радянськими людьми, на відміну від корінних американців давали позитивні відповіді на поставлені запитання, засвідчивши тим самим свою звичку до поєднання, змішування добра і зла.

Далі, однак, членам обох груп були запропоновані запитання: 1. Чи повинна порядна людина в ситуації конфлікту з негідни­ком прагнути до компромісу?

2

Група терористів захопила літак. Є можливість їх знищити, не завдаючи шкоди нікому з пасажирів. Інша можливість полягає в тому, щоб спочатку запропонувати терористам здатися. Керівник групи звільнення прийняв рішення в жодні переговори із злочинцями не заходити. Чи схвалюєте Ви його вчинок?

І ось більшість американців, що перед тим наполягали на розмежуванні добра і зла, схвалили тепер поведінку тих осіб, які йшли на компроміс. Що ж до колишніх радянських, то більшість із них, попередньо висловившись за поєднання добра і зла, в даному разі виявилися прибічниками безкомпромісної поведінки. Таким чином підтвердилося припущення дослідників: у тих культурних спільнотах, де більшість людей негативно оцінює поєднан­ня добра і зла, перевага віддається особі, котра прагне до компромісу (американці); а в тих спільнотах, в яких поєднання добра і зла оцінюється позитивно, підтримку дістають особи з безкомпромісною поведінкою11.

Якщо вдуматися, ніякого парадоксу тут немає. Справді, якщо людина зі шкільної лави й у теорії, й на практиці звикла до «діалектики», що переплутує добро і зло в єдиний нерозв'язний вузол, для неї в критичній ситуації, яка потребує відповідальних рішень, легше, природніше, махнувши рукою на ризик, покластися на «авось», на те, що «крива вивезе», а під благий намір усі гріхи спишуться, — і ступити на шлях конфрон­тації. Якщо ж особа звикла розрізняти добро і зло в найрізноманітніших обставинах буття — вона і в критичній ситуації виходитиме з того, що компроміс — це все ж таки відносно менше зло, ніж смерть, ніж ризик знищення безвинних людей. І вона піде на компроміс там, де це потрібно.

Таким чином, ми бачимо, що проблеми сутності добра і зла та відношення між ними мають принципове значення не тільки для етичної теорії — вони зачіпають надзвичайно актуальні аспекти самого нашого сьогод­нішнього життя. Надалі, говорячи про інші категорії моральної свідомості, ми матимемо нагоду впевнитися, що й вони — зовсім не якісь сухі абстракції, в них акумулюються реальні людські тривоги, радощі й страждання. Проте перш ніж перейти до

1 2 3 4

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные