Взаимоотношения добра и зла

наступних понять цього ряду — ще одне зауваження щодо кате­горії морального добра.

Уявімо собі добродія в букваль­ному розумінні цього слова, який усе робив би лише з по­ваги до морального обов'язку або заради ідеї добра: заради світлого майбутнього людства сумлінно виконував би свої службові завдання, з по­чуття патріотичного обов'язку вболівав би за націо­нальну футбольну збірну, щиро зичачи добра знайомій дівчині, з єдиної цієї причини пропонував би їй руку й серце. . . Навряд чи ми назвали б такого добродія люди­ною особливо привабливою і досконалою в морально­му відношенні, чи не так? Навіть, мабуть, могли б запідозрити в нього якесь рафіноване себелюбство. (Хоча Кант, виходячи з основних положень свого вчен­ня про категоричний імператив, очевидно, вважав, що саме такою і має бути високоморальна особистість. ) То що ж — виходить, прагнення до добра ще не робить людину по-справжньому доброю?

З огляду на зазначену складність, у сучасній аксіо­логії (теорії цінностей) на підставі праць М. Шелера (1874—1928) і Н. Гартмана (1882—1950) прийнято роз­різняти інтендовану цінність (тобто цінність, на яку скерований, реалізацію якої має на меті даний вольо­вий акт або вчинок) і цінність самої інтенції (тобто моральну цінність наміру або волевиявлення, представ­леного даним учинком)

Базуючись на цьому розріз­ненні, ми можемо твердити: так, свідомо прагнути до добра, тим більше всіляко це своє прагнення демонст­рувати — ще зовсім не означає справді бути доброю людиною, на ґрунті таких прагнень зростають і свя­тенництво, і банальний егоїзм.

Нерідко в побуті можна чути зітхання, сповнені образи: «Я їм бажаю тільки добра, заради їхнього блага роблю те-то й те-то — чому ж вони мене не люблять? Не поважають?» А не люблять, напевно, тому, що тип «свідомого» мораліста — далеко не вищий у духовному відношенні тип людини загалом, і особливої любові, щиро кажучи, ще не заслуговує. Щоб піднести людину на більш високий ступінь духовного розвитку, мораль, хоч як дивно це звучить, повинна «здолати» саму себе, «забути» про власне існування. Добро повноцінне, коли, роблячи його, особа справді забуває про мораль і замість докорів і самовиправдань переймається реаль­ними турботами, стражданнями й радощами своїх ближніх. Добро повноцінне, коли людиною, що його творить, рухає не абстрактна ідея добра, не гола свідо­мість обов'язку, а живі почуття любові, жалю, симпатії,, безкорислива радість спілкування.

Чи значить це, що мораль як така непотрібна, що сама ідея добра має вмерти в людській душі? Зовсім ні! Навпаки: особа має пройнятися духом моральності настільки, щоб він міг жити й утілюватися в найглиб­ших її почуттях, мимоволі й невимушене даватися взнаки в найтонших проявах її суб'єктивності. Мораль чогось варта тоді, коли вона живе, оскільки живе людина. Коли людина, забувши про те, що мусить творити добро, залишається доброю.

1 2 3 4

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные