Взрослая игра с детьми: маргинальность в романах Любка Дереша "Архе" и "Странные дни Гане Грач"

Доросла гра з дітьми: маргінальність у романах Любка Дереша "Архе" та "Дивні дні Гані Грак"

Чим є казка чи твір для дітей (не беручи до уваги повчання і моралі), як не маніпулюванням, не егоїзмом, не бажанням збудувати нове покоління таким, яким його хоче бачити автор. Це лише доросла гра з дітьми, бо саме у творі, присвяченому дітям, і можна не перейматися алюзіями та метафорами, не закодовувати сюжет, не пристосовуватися до різного читача, бо дитина є дитина, її світ - це світ ілюзій та мрій, де стільки вільного простору для написання, що його ніколи не заповнити і не обмежити. Наприклад, твір Ернеста Гофмана "Крихітка Цахес," який обожнюють чи не всі школярі, бо Цинобер є для них якоюсь загадковою містичною істотою, яка творить дивні речі й від якого дітям просто весело, вони уявляють його, бажають гратися з ним; у дітей почуття до малечі Цахеса, як до домашнього улюбленця - вони не сприймають його як людину. А ми, дорослі, бачимо зовсім іншого Цинобера, він для нас є кожним з нас, ба навіть більше, він ніби совість або перемога того "іншого я", яке вбило "вторинне я" таки вжившись у тілі. Тут виникає питання, для кого ж Е. Гофман писав - для дітей чи для дорослих? Аналогічні запитання можна ставити до багатьох творів і подібні приклади так само можна наводити без кінця.

У цьому контексті хочеться звернути увагу на нову книгу Любка Дереша "Дивні дні Гані Грак", що вийшла в серії "Сучасна дитяча проза", разом із творами таких письменників-постмодерністів, як Світлана Поваляєва, Ірен Роздобудько, Леся Вороніна. Надзвичайним було здивування більшості шанувальників, що ці письменники написали саме для дітей (це навіть схоже дещо на якийсь саркастично-іронічний хід). Найбільше вразила Світлана Поваляєва, бо якось надто важко було уявити, що такий автор, як вона, зможе написати щось "дитяче"

Також цікаво було прочитати й Дереша, адже в нього всі герої, навіть якщо й не за віком, то за своїми інфантильними вчинками якраз є дітьми. Однак, після прочитаного доходимо висновку, що його роман "Архе" варто розглядати паралельно з твором "Дивні дні Гані Грак", бо другий є абсолютним прототипом першого і тоді стає вже остаточно незрозумілим, де роман для дітей, а де для дорослих.

Здається, Любко Дереш хоче докорінно маргіналізувати суспільство, стерти межі між тим звичним історично сформованим соціумом та його периферією. В оповіданнях з книги "Дивні дні Гані Грак" він потаємно знущається над маленьким читачем, наче ексгібіціоніст, який демонструє дітям органи, а вони не розуміють, що ж воно таке є. Так само Любко Дереш, який описує стан наркотичного одурманення, а молодий читач цього не може збагнути, бо не знає, що це. В цьому контексті пригадується епізод з повісті А. Чехова "Галченя", коли вітчим вступає в інтимний контакт зі своєю нерідною донькою, якій лише років дванадцять-тринадцять (саме такий вік героїні випливає зі сюжету, бо коли їй було одинадцять, то вони з мамою переїхали жити до вітчима, і за цей час мама навіть встигла народити від нього дитину: ". . . тільки ця дитина прожила недовго, якихось місяців зо два, а потім померла" [7,146], й одразу після таких подій чоловік

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные