Взрослая игра с детьми: маргинальность в романах Любка Дереша "Архе" и "Странные дни Гане Грач"

їхньому випадку є нецікавим. Любко Дереш намагається зробити з дитини міні-вживача "архе", можливо, для того, щоб потім це бажання маргіналізуватися не створювало таких болючих трансформацій. Як каже Володимир Даниленко: "Сучасний світ став байдужим до чужого горя, бо з нього вивітрилася релігійність, бо в душах людей умер Бог" [2, 302], або ж, як пише відзначає наголошує далі автор, цитуючи вже В. Трубая: "Бог, який створив світ і давно забувся про нього". Саме ця порожнеча і фантомна віра у смерть Всевишнього і призводить до цієї екзистенційної порожнечі, а Любко Дереш боїться моральної війни між людьми, тому і хоче вигадати щось таке, що може врятувати людей з пустки, лиш би заспокоїти їх, задурити, щоб уся ця депресія і зневіра не обернулися для інших, які, можливо, і не є не божевільними, свідомішими, якимось внутрішньо-внутрішнім армаґедоном. "Найхарактернішими ознаками екзистенційного вакууму особистості) є брак любові, байдужість, апатія, відсутність мрій, планів на майбутнє, відчуття безперспективності" [2,302]. Любко Дереш дає можливість отримати назад усе: і емоції, і радість, і мрію, і вигадки, і бажання, лиш заради цього всього доведеться розділяти з кимсь власне тіло. Він ніби дає можливість вибирати між буденним життям у сутінках страху, чи у вічному блаженстві божевілля з тим самим страхом, яке пахне можливістю загубитися на віддаленій частині від власної аури, коли спостерігатимеш за усім не з власного тіла, а десь трішки далі, навіть не "на відстані руки". . . Любко Дереш відчутно хоче, щоб кожен простягнув руку чи то до бамбуляка, чи до "архе", лиш би поспостерігати, як кожен з них повертатиметься до рідного, в одному випадку - це домівка, а в іншому матерія, яка є тілом. Він грається не лише з дітьми в дорослі ігри, а й з дорослими в дитячі, які насправді є ще жорстокими, бо вони виключають фальш і брехню, розбрат і залежність, вони щирі, чисті і цнотливі, а коли розумієш, що вони і є правдою, то хочеш чимшвидше розірвати те ілюзійне багаторазово згадане "інше я", яке навіть часом і не схоже на оригінал, лиш би припинити ці ігри, бо дорослі забувають, що в дитячі ігри варто грати за правилами, а правила встановлюються від самого початку, лиш варто трішки уважніше їх прочитати, що під "архе" і "яєчня може колихатися на вітрі, відшаровуючись від землі" [3, 27], не кажучи про душу, яка може просто побути десь поруч, а потім учасник розцінить це, як короткочасну непритомність.

Любко Дереш не бажає тримати ні маленьких учасників дійства, ні старших на маргінесах вічно, бо він розуміє, що воно може швидко набриднути, перейти у статус буденності, й тоді вони шукатимуть новий маргінес, який, можливо, навіть письменникові ще і не відомий; він натомість обирає періодичність, контраст та циклічність. Знає автор і знає доброволець усіх цих експериментів, що гра закінчиться тоді, коли про своє існування згадає читач.

 


Література 

  1. Агєєва Віра
    Поетика парадокса: Інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича. - К. : Факт, 2006. - 432 с.
  2. Даниленко В. Г. Лісоруб у пустелі: Письменник і літературний процес. - К. : Академвидав, 2008. -352с.
  3. Дереш Любко. Архе. - Львів: Кальварія, 2005. - 276 с.
  4. Дереш Любко. Дивні дні Гані
1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные