Ядерное разоружение Украины в свете новых мировых тенденций

Ядерне роззброєння України у світлі нових світових тенденцій

Україна виявила важливий прецедент у вирішенні складних проблем ядерного нерозповсюдження. У результаті дезінтеграції Радянського Союзу на місці однієї ядерної держави з'явилося чотири. Хоча Росія зберегла оперативний контроль над ядерною зброєю, на території трьох інших країн ця зброя залишилася з невизначеним статусом, незважаючи на це, всі вони підписали Лісабон-ський протокол, визнали Договір СНВ-1 і приєдналися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Після певного терміну Казахстан і Білорусь повернули Росії всі ядерні боєголовки, а Україна при-зупинила виконання своїх зобов'язань по Лісабонському протоколу до підтвердження економічної допомоги і гарантій безпеки від США і Росії.

Торуючи шлях до без'ядерної держави, яка оголосила про свій намір в майбутньому стати неприєд-наною, нейтральною та без’ядерною, Україна викликала шквал захоплених оплесків членів міжнародного спів-товариства і наївно вважала, що її проблеми (в тому числі й ядерне роззброєння) можна розв'язати в рамках існуючих міжнародних домов-леностей. Трирічний досвід ядерного роззброєння України розвіяв ці ілюзії і ще раз підтвердив складність і багатогранність проблеми ядерного роззброєння.

Після розпаду СРСР Росія, Україна та Бiлoрусь визнали за необхідне зберегти існуючі ядерні сили під єдиним командуванням. Вже про-тягом перших зустрічей керівників трьох країн у Мінську 7-8 грудня 1991р, а потім в Алма-Аті 21 грудня, поряд з проблемами цивілізованого розлучення, обговорювалася доля стратегічної зброї колишнього СРСP [1].

Український парламент, ратифі-куючи договір про створення СНД, наполягав на 13 застереженнях, 2 з яких прямо стосувалися проблеми ядерної зброї. В пункту 8 йшла мова про те, що Україна має намір досягти безядерного статусу "шляхом лікві-дації під міжнародним контролем усього ядерного арсеналу". Пункт 9 проголошував, що присутність стра-тегічних сил на території України є тимчасовою і їх законодавчий статус та час перебування буде визначено у відповідності з законодавством України й за допомогою "спеціальної міжнародної угоди, укладеної між державами, на території яких роз-горнуті ядерні ракети колишнього СРСР".

18 грудня 1991 року Л

Кравчук запевнив держсекретаря США Бейкера в тому, що Україна зробить все для найшвидшого виводу ядерних ракет зі своєї території і попросив надати їй відповідну допомогу на розв'язання цієї проблеми. Того ж дня було досягнуто домовленості про початок передачі всієї тактичної зброї, розташованої на території України до Росії. Це планувалось закінчити впродовж одного року "під загальним контролем". Україна роз-раховувала до кінця 1994 р. позбави-тися ядерної зброї. З цього приводу її позиція була протилежною заяві Казахстану про небажання віддавати ядерну зброю, розташовану на його території доти, доки Росія не ліквідує свої ядерні арсенали. Позиції сторін були закріплені угодою "Про стратегічні ядерні сили" підписаною 30 грудня в Мінську Білоруссю, Казахстаном, Росією, Україною та іншими державами СНД. Ця угода:

передбачала необхідність існуван-ня об'єднаного керівництва стратегіч-ними силами СНД та єдиний конт-роль в особі головнокомандувача ЗС СНД та російського Президента по узгодженню з главами ядерних держав СНД;

вимагала спеціального визначення складу стратегічних сил;

планувала закінчити демонтаж стратегічних ядерних озброєнь в Україні до кінця 1994 р. та забез-печити вивід тактичної ядерної зброї в Росію до 1 липня 1992 р.

Такі факти. Однак, подальший роз-виток подій значно вплинув на попе-редні рішення українського парла-менту і громадську думку. Україна приступила до

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Похожие работы