Юридический анализ состава преступления Доведение до банкротства

рішення про вчинення тих чи інших дій, що призвели суб’єкта підприємництва до стійкої фінансової неспроможності. У цьому разі не тільки установчий договір, а й протоколи засідань акціонерів можуть свідчити про тих осіб, що голосували за прийняття того чи іншого рішення. Водночас не можна не брати до уваги i той факт, що частина акцій суб’єкта підприємницької діяльності, що належать державі, може передаватися в управління тій чи іншій особі, яка, не бувши їхнім власником, а також власником суб’єкта підприємництва, може впливати на ухвалення тих або інших рішень, що тягнуть за собою різні наслідки для суб’єкта підприємництва. У тому разі, якщо ці рішення прийняла тільки особа, у якої акції перебувають в оперативному управлінні, i вона, відповідно, не є власником суб’єкта підприємницької діяльності, вести мову про її відповідальність за доведення до банкрутства не можна. Однак якщо ця особа є ще й власником другої частини акцій того самого підприємства, тоді прийняття нею таких рішень саме й може бути доказом навмисності її дій з доведення до банкрутства. Не можна вести мову про відповідальність за доведення до банкрутства також того власника, який голосував проти ухвалення рішення, що призвело суб’єкта підприємництва до стану стійкої фінансової неспроможності. Якщо рішення про вчинення дій, що призвели суб’єкта підприємницької діяльності до банкрутства, було прийнято його власником, то не можна говорити про відповідальність за ці дії посадової особи цього суб’єкта, що тільки втілювала їх у життя. Водночас відповідно до ст. 60 Конституції України ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження або накази, тому, виконавши розпорядження власника призвести керований суб’єкт підприємництва до банкрутства, виконавець цього розпорядження повинен відповідати згідно з чинним законодавством.

А щодо поняття посадової особи, яка може бути суб’єктом кримінальної відповідальності у складі, який розглядається, то тут необхідно мати на увазі таке. Хоча ст. 219 КК України й віднесено до господарських, а не службових злочинів, про що йшлося раніше, однак поняття «службова особа як суб’єкт злочину» також міститься в главі «Злочини у сфері службової діяльності»

Статтею 364 КК України цієї глави визначено, що службовими особами, крім представників влади, можуть бути особи, які постійно або тимчасово займають на підприємствах усіх форм власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують ці функції за спеціальним повноваженням. При цьому організаційно-розпорядчими відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 07. 10. 94 р. № 12 слід вважати функції щодо здійснення управління галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників. Під виконанням адміністративно-господарських функцій необхідно розуміти виконання повноважень щодо управління або розпоряджання майном (порядок збереження, переробки, реалізації, контроль за цими операціями тощо) незалежно від форми власності підприємства. З урахуванням специфіки діяльності підприємства до стійкої фінансової неспроможності підприємства скоріше може призвести виконання на шкоду інтересам підприємства саме організаційно-розпорядчих функцій. Такою посадовою особою на підприємстві може бути директор, головний бухгалтер, керівник структурного підрозділу та ін.

2. 4. Суб’єктивна сторона складу злочину “Доведення до банкрутства”. Суб’єктивна сторона цього злочину є умисел, поєднаний із корисливими мотивами (прагнення до отримання будь-яких матеріальних вимог) або іншою особистою заінтересованістю (помста, заздрість, особисті неприязні стосунки з кредитором тощо) чи задоволення інтересів третіх осіб (наприклад, інтересів осіб, які бажають

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные