Задача орошения земель и основные виды поливов. Машины, установки и механизация орошения

розробка комплексу заходів по захисту навколишнього середовища.

В більшій частині Причорноморського степу на поливних землях вирощують: озиму пшеницю, кукурудзу, цукрові буряки, зернобобові, люцерну, кормові суміші бобово-злакових культур, картоплю, овочі, сою та інші культури. Тут в основному введені плодозмінні сівозміни і вирощування культур здійснюється на основі інтенсивних технологій. На узбережжі Чорного моря, в Присивашші та в інших районах, які розташовані невисоко над рівнем моря, розвивається рисосіяння.

Зрошувальна вода прискорює ґрунтові процеси, але одні з них, наприклад, мінералізація гумусу, можуть випереджати інші, такі як гуміфікація поверхневих і кореневих решток. Результат залежить від агротехніки вирощування культур та умов зрошення.

Потужна коренева система рослин, що формується в умовах оптимального режиму зрошення і живлення, розпушує грунт, розчленовує його на дрібні агрегати, які цементуються заново утвореним гумусом.

При правильному проведенні комплексу організаційно-господарських, агротехнічних і меліоративних заходів родючість зрошуваного ґрунту залишається на високому рівні і може навіть поліпшуватись.

За багаторічними дослідженнями Сухорукової Г. С. та ін. (1990), проведеними на півдні України, розширене відтворення гумусу темно-каштанового ґрунту досягалось при періодичному внесенні гною: 40 т/га – через кожні 4 роки на п’ятий; 100 т/га – через 6 років на 7; 200 т/га – через 9 років на 10; 300 т/га – через 12 років на 13.

Вплив зрошення на грунт. Вплив води на грунт досить різноманітний: вода змінює фізичний стан ґрунту, інтенсивність та хід хімічних, біологічних процесів, хід руйнування та накопичення гумусу тощо. Ці зміни в кінцевому результаті визначають повітряний, тепловий та поживний режим ґрунту

Зміна фізичних умов проявляється насемперед у руйнуванні структурних агрегатів великими масами крапельної води, що призводить до запливання ґрунту, утворення кірки, зменшення його водопроникності й повітроємності.

Негативні наслідки відбуваються в основному при надмірному й нерегульованому зрошенні. При правильному ж виборі способу поливу, суворому регулюванні води, яка подається на поле, і відповідній агротехніці негативні наслідки зрошувальної води на грунт можуть бути неістотними. Так, руйнування структурних агрегатів, що спостерігається при затопленні ґрунту, майже повністю усувається при капілярному його зволоженні. Область зіткнення великих мас краплинної води і ґрунту можна обмежити при поливі по глибоких вузьких борознах малим струменем, при поливі по щілинах тощо. Щілювання корисне і при поливах дощуванням – воно запобігає утворенню також на поверхні поля зливання родючого шару ґрунту.

Вода, що фільтрується вглиб, виливає мулуваті часточки з орного шару в підорний. При цьому на певній глибині утворюється ущільнений прошарок, важкопроникний для води, повітря і коренів рослин. Ущільнений прошарок доводиться періодично руйнувати поглибленням рівня обробітку.

Неправильне зрошення може стати причиною виникненння іригаційної ерозії. Для її запобігання важливо дотримуватись правила: подача поливної води повинна відповідати швидкості її вбирання ґрунтом. Варто також покращувати водопровідність ґрунту відомими методами.

Надлишок поливної води проникає глибоко в грунт і сприяє підняттю рівня підгрунтових вод. При піднятті їх на висоту 1,5-2 м від поверхні розвивається лучний процес ґрунтоутворення. Водоспоживання вирощуваних рослин різко зростає, врожайність при правильній агротехніці підвищується. Якщо ж підгрунтові води підіймаються надто високо, може настати заболочування кореневмісного шару ґрунту й

1 2 3 4 5 6 7