Задача уголовно-процессуального законодательства и доказывания

права є розкриття злочинів, викриття винних і правильне застосування закону, щоб кожний винний був притягнутий до відповідальності й жоден невинний не був покараний.

При цьому необхідно мати на увазі, що доказування як логічна діяльність по обґрунтуванню істинності конкретного судження за допомогою певних аргументів має місце й при безпосередньому вирішенні й інших завдань кримінального процесу, зокрема при застосуванні закону (забезпечення правильності кваліфікації) і при призначенні покарання (обґрунтування його виду й ступеня). Говорячи про завдання доказування в кримінальному процесі, ми маємо на увазі доказування як правовий інститут, пов'язаний не тільки з логічної, але й з безпосередньою практичною діяльністю. Для встановлення фактичних обставин справи однієї розумової діяльності було б недостатньо, потрібна ще й конкретна практична діяльність по збиранню, дослідженню, перевірці й оцінці доказів. Необхідність у такій доказовій діяльності пов'язана з тим, що фактичні обставини справи не можуть безпосередньо сприйматися особою, яка провадить дізнання, дізнавачем, прокурором, суддею (судом), оскільки вони лежать в минулому по відношенню до діяльності цих органів. Отже, для того щоб повно, всебічно й об'єктивно встановити ці обставини, відповідні органи повинні довести їх наявність (чи відсутність), а це, у свою чергу, вони можуть зробити, лише спираючись на конкретні дані, які потрібно зібрати й дослідити.

Повнота встановлення фактичних обставин означає, що останні повинні бути встановлені в такому обсязі, щоб це дало можливість правильно вирішити всі інші завдання — кваліфікувати злочин, призначити справедливе покарання, вжити необхідних заходів до попередження даного виду злочинів і т. д. З іншого боку, вимога повноти не означає безмежного встановлення всіх дрібних і неістотних деталей події, що призвело б до непотрібного нагромадження деталей у справі. Повнота означає такий стан при доказуванні (співвідношенні тези і аргументу), коли висновок не дає ніяких підстав для сумнівів.

Всебічність означає, що при встановленні фактичних обставин справи обмежуються тільки тими даними, які свідчать про наявність злочину, винність особи й обставини, що обтяжують вину

Встановлюватися повинні всі обставини, що мають істотне значення для справи, у тому числі й ті, які свідчать про відсутність злочину, невинність обвинуваченого, що пом'якшують покарання.

Об'єктивність означає, по-перше, неупередженість слідчих і судових органів у встановленні фактичних даних; по-друге, те, що всі істотні для справи обставини повинні встановлюватися так, як вони мали місце в реальній дійсності. Об'єктивне встановлення фактичних обставин справи — необхідна умова для влучності кримінальної репресії, тобто напрямку її дії проти дійсних, а не уявних винних у здійсненні злочинів. Вимога об'єктивності встановлення фактичних обставин справи означає вимогу досягнення істини у справі1.

Діалектичний матеріалізм вчить, що світ і його закономірності пізнаються, причому процес пізнання такий же нескінченний, як і його предмет. У ході цього процесу людство нескінченно пізнає об'єктивну реальність, явища й закони природи й суспільства. При цьому на кожному конкретному етапі розвитку наші знання про навколишній світ містять відносну істину, тобто вони правильно відображають певні факти й закони, але неповно. У світі подальшого прогресу науки ці знання стають усе більше повними й глибокими.

Проблема істини в кримінальному судочинстві, як справедливо відмічає В. Т. Hop, являє собою окремий випадок застосування положень теорії пізнання

1 2 3 4 5