Законодательная власть в зарубежных странах
2. Повноваження парламенту в зарубіжних країнах
Для завершеного аналізу парламентаризму слід розглянути форми закріплення компетенції представницьких органів, а також зміст відповідних повноважень. Згідно з принципом розподілу влад, парламенти визначаються як носії законодавчої влади. «Всі встановлені тут законодавчі повноваження належать конгресу Сполучених Штатів», - записано в ст. 1 Конституції США. Ця ідея в тій чи іншій формі викладена в основних законах практично в усіх розвинутих країнах.
Сучасна конституційна теорія та практика не визнає парламенти верховними органами влади. Вони не повновладні, неправомочні розгля-дати і вирішувати будь-яке питання, що належить до відання держави, бо це б суперечило ідеї установчої влади. Всі повноваження парламентів належать їм не з якогось власного права, а завдяки фіксації в консти-туціях, які й наділяють представницькі органи відповідною компе-тенцією. З іншого боку, оцінка парламентів як повновладних органів су-перечила б змісту принципу поділу влад. Як зазначалось, за цим принци-пом влади не тільки поділені і зрівноважують одна одну, а й рівні.
Характеризуючи форму закріплення і зміст парламентської компе-тенції, слід зазначити, що вони певною мірою пов'язані з побудовою пред-ставницьких органів. Зокрема, бікамералізм парламентів зумовлює на-явність повноважень у кожної з двох палат, і, як правило, нижні палати відіграють більшу і навіть домінуючу роль
Іноді кожна з палат має особливі, притаманні тільки їй повнова-ження. Наприклад, сенат конгресу США має виключне право давати «по-раду і згоду» щодо кандидатур, пропонованих президентом на цілий ряд посад, а також щодо ратифікації міжнародних договорів. Якщо ніхто з кандидатів у президенти за результатами виборів не забезпечить собі більшості голосів вибірників, обрання його здійснюється палатою пред-ставників. За таких самих обставин сенат обирає віце-президента. Пала-та представників має право притягати до відповідальності у порядку імпічменту президента та деяких посадових осіб, а правом розглядати справи, порушені в такому порядку, наділений сенат. Наявність окремих, особливих повноважень у кожної з палат характеризує і деякі парламен-ти, палати яких не можна визнати рівноправними.
Зміст компетенції парламентів зумовлює характер їхніх функцій. До парламентських функцій звичайно відносять законотворчість, прий-няття бюджету і контроль за діяльністю органів виконавчої влади. Серед цих функцій також називають зовнішньополітичну і судову. Останні дві функції парламентів мають, по суті, супутнє значення.
Конституції передбачають лише окремі форми участі представниць-ких органів у зовнішньополітичній діяльності держави. Парламенти, як правило, не беруть участі в оперативному вирішенні проблем зовнішньої політики. Аналізуючи їхні повноваження, слід виділити визнане за ними основними законами багатьох держав право схвалювати укладені міжна-родні договори та угоди. Проте ці повноваження аж ніяк не обмежують міжнародно-договірну практику виконавчої влади, а