Законодательство Украины о банкротстве

План

Вступ

1. Загальні положення процедури банкрутства. Поняття неплатоспроможності та банкрутства

2. Суб’єкти банкрутства

3. Учасники справи про банкрутство

4. Підстави для застосування банкрутства

Висновки

Використана література

Вступ

Порядок та умови визнання суб'єктів підприємництва банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів врегульовані положеннями глави 23 ГК "Визнання суб'єкта підприємництва банкрутом", а також Законом України від 14 травня 1992 р. (в редакції Закону від 30 червня 1999 р. ) "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"1.

Цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Положення цього Закону застосовуються також і до юридичних осіб, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду (тобто не є суб'єктами підприємницької діяльності).

Разом з тим, положення цього Закону не застосовуються до юридичних осіб - казенних підприємств, а також до юридичних осіб - підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийняті рішення щодо цього.

Окремі відносини щодо провадження у справах про банкрутство регулюються також Господарським процесуальним кодексом України, про що в Законі робляться спеціальні застереження. Особливості провадження у справах про банкрутство банків регулюються Законом України "Про банки і банківську діяльність"2, а порядок продажу майна банкрута регулюється також з урахуванням вимог Законів України "Про приватизацію державного майна" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"

Такими є основні нормативні акти про банкрутство, поняття якого містить ст. і Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

1. Загальні положення процедури банкрутства. Поняття неплатоспроможності та банкрутства

Неспроможність боржників виконати свої зобов'язання перед кредиторами як соціально-економічне явище підриває основи господарського обігу і в кінцевому результаті - правопорядку. Фактично ці передумови і тягнуть за собою обов'язкове втручання держави в регулювання відносин міх неплатоспроможними боржниками та їх кредиторами. Вирішальним для побудови системи правового регулювання є ставлення законодавця до інститутів неплатоспроможності та банкрутства: чи як окремого стабілізуючого, але неминучого засобу єдиної системи державного регулювання економіки, який не має відношення до протекціонізму окремих суб'єктів ринку, чи як до виду господарської санкції, що застосовується до окремого неспроможного боржника. Крім того, вплив на законодавчі технології регулювання цих інститутів мають ситуаційні, пов'язані із соціально-економічним станом країни завдання санаційного або ліквідаційного регулювання процедур банкрутства. Такі протилежні вектори в законотворчості обумовлюються традиційно існуючими в іноземних правових системах принципами побудови системи законодавства про конкурсний процес як про-дебіторської або про-кредиторської. Схиляючись до сталих положень законодавства про неплатоспроможність у зарубіжних країнах, законодавство України про банкрутство можна охарактеризувати як про-дебіторське.

Законодавство України про банкрутство складається з ГК України, статті 209-215 якого встановлюють основні положення визнання суб'єкта підприємництва банкрутом, ГПК України, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14. 05. 1992 № 2343-ХП, у основній

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы