Западноевропейские учение о праве и государстве в XX в

Зміст

Вступ.  

1. Теорія солідаризму Л. Дюгі 

2. Неолібералізм про державу.  

3. Концепції плюралістичної демократії 

Список використаної літератури.


Вступ

XX ст. змінило політичне обличчя країн світу. Відбулось і оновлення політико-правової теорії в тісному взаємозв'язку з широкою демократизацією суспільного життя в умовах регульованої ринкової економіки у найбільш розвинених країнах Західної Європи і США, науково-технічним прогресом. Це оновлення позначилось глибоким осмисленням методологічних проблем правознавства і політології, що розділилися. Спеціалізація досліджень, у свою чергу, привела до зміни структури цих наук, появи теорій і концепцій, започаткованих ще в XIX ст. — теорій солідаризму, еліт, нових шкіл права, концепцій плюралістичної демократії, соціальної держави і політики загального благоденства та ін.

1. Теорія солідаризму Л. Дюгі

Ідеї солідаризму, оформлені в соціологічній доктрині О. Конта про суспільство як єдність цілого, набули значного поширення наприкінці XIX — на початку XX ст. На противагу індивідуалізму і лібералізму прихильники солідаризму скептично ставилися до суб'єктивних прав як роз'єднуючих членів суспільства, що додають йому атомарного характеру. На відміну від соціалістів, які закликали до знищення буржуазії і революційного звільнення пролетаріату, вони вважали ці класи взаємозалежними і рівно необхідними для суспільного виробництва. Набуває розвитку соціально-позитивістське правознавство

Висунуте засновником соціології Контом поняття «солідарність» одержало розвиток у книзі французького соціолога-позитивіста Еміля Дюркгейма (1858—1917) «Про поділ суспільної праці» (1893 p. ). її автор доводив, що класова структура суспільства обумовлена поділом праці і тотожна йому, а отже класи, у т. ч. буржуазія і пролетаріат, повинні спільно і солідарне трудитися в системі суспільного виробництва. Право є не що інше, як «безпосередній результат соціальних чинників».

З обґрунтуванням класової солідарності виступив на початку XX ст. теоретик конституціоналізму, професор з Бордо Леон Дюгі (1859—1928). У книгах «Держава, об'єктивне право і позитивний закон» (1901 p. ), «Суспільство, особистість і держава» (1908 р. ) та інших він обґрунтовував закономірність нерівності людей, поділу суспільства на класи, кожний з який виконує соціальне необхідну функцію, чим і обумовлена соціальна солідарність. «Злочином є проповідувати боротьбу класів, — писав Дюгі, — і я думаю, що ніяким чином ми не йдемо до знищення одного класу іншим, а, навпаки, до режиму координації та ієрархії класів».

Відкидаючи революційний синдикалізм, який закликав робітників до насильств і страйків на захист своїх професійних інтересів, Дюгі визнавав корисність мирного синдикалізму, організацій «з визначеною юридичною структурою, складених з людей, вже об'єднаних спільністю соціальної роботи і професійних інтересів». Синдикати, на його думку, дають надійну гарантію від сваволі правлячих. Органічною формою цієї сили спротиву може бути професійне представництво в парламенті й інших представницьких установах. Майбутнє суспільство, висловлював впевненість Дюгі, складається із синдикалістських груп, сильно інтегрованих, які ввійдуть у федерації за професіями, наділених політичним представництвом, що забезпечить обмеження влади уряду. Завдяки прийнятому за взаємною згодою регламенту, який визначить відносини між класами і їх взаємозв'язок, послабиться або й припиниться класова боротьба.

Іншим перетворенням стане, писав Дюгі, знищення права власності. Воно «поступиться місцем поняттю власності, як соціальної функції». Власність, залишаючись приватною, розглядається ним

1 2 3 4 5 6 7