Зарождение, становление и развитие украинского этноса

План 

1. Автохтонність українського народу, історичні концепції його форм.  

2. Розселення, заняття та суспільно-політичний лад східних слов’ян.

3. Виникнення державних союзів східно-слов’янських племен.  

Використана література.  


1. Автохтонність українського народу, історичні концепції його форм.  

Найперші сліди людських поселень на Україні сягають за 150 тис. років. Мандруючи до берегів Чорного моря через Кавказ і, ймовірно, Балкани, перші поселенці все ще зберігали ознаки примітивного походження. Вони мали не­значного об'єму мозок, низький лоб, масивні щелепи та великі зуби. Зате ходили випроставшись, а їхні надзвичайно вправні руки вже цілком сформувалися. Близько 40 тис. років до н. е. в середині останнього льодовикового періоду з'явився кроманьйонець (або гомо сапієнс) — особина, від якої похо­дить сучасна людина. Вона була порівняно високою на зріст, прямоходячою, із значно розвинутими розумовими мож­ливостями. Пристосовуючись до холодного суворого кліма­ту, до труднощів у добуванні пожкви, ці люди, що жили з мисливства та збирання плодів, винайшли небачене роз­маїття технічних нововведень, таких як зброя і знаряддя з кременю, риболовні гачки, гарпуни, житла із шкур та кісток.

Близько 10 тис. років до н. е. , коли відступив останній льодовик, лишивши після себе характерний для сучасної України ландшафт, людина стала мінятися дедалі швидше

Так, у період неоліту, який тривав на Україні з 6 до 2 тис. років до н. е. , людство зазнало глибших змін, ніж за попередні 2—З млн років. Хоч цей період зветься неолітом, тобто новим кам'яним віком, він мав мало спільного з каменем. «Рево­люційне» значення неолітичної цивілізації полягає насам­перед у тому, що люди знайшли докорінно нові способи добування поживи. Замість збирання плодів і полювання вони нарешті самі навчилися продукувати поживу.

Вважають, що землеробство вперше виникло на Україні у межиріччі Бугу та Дністра, коли на рубежі V і IV тисячоліть до н. е. розвинулися перші у Східній Європі землеробські общини. Замість блукати у пошуках здобичі, люди осідали на своїх полях. Так з'являлися поселення. Землеробство, на від­міну від полювання та збирання плодів, вимагало порівняно більшої робочої сили, сприяючи тим самим зростанню насе­лення. Водночас поступово виникали примітивні форми суспільно-політичної організації.

Найбільш відомі ранні землеробські племена на території сучасної України пов'язують з так званою трипільською культурою, що розвинулася у долинах Дністра, Бугу і Пруту, сягнувши згодом Дніпра. У період свого розквіту між 3500 та 2700 рр. до н. е. трипільці жили великими селами по 600—700 чоловік. Вони, як правило, мешкали у довгих та вузьких спільних оселях, де кожна сім'я займала власну, розгород­жену на кімнати, частину житла з окремою глинобитною піччю. Родовід вони вели по лінії батька. Орнамент на череп'яному посуді, що являв собою поєднання характерних плавних візерунків жовтого, чорного й білого кольору, свідчить про магічні ритуали та віру в надприродні сили, що панували в культурі трипільців.

Проте ця культура мала й свій практичний бік. Перший на Україні механічний пристрій — свердло для пророблювання отворів у камені та дереві —з явився у людей трипільської культури. Велике значення мало впровадження дерев'яного плуга, завдяки

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15