Зарубежный опыт миграционной политики - фактор борьбы с организованной преступностью

Зарубіжний досвід міграційної політики – чинник боротьби з організованою злочинністю 

Процеси зародження та розвитку сучасних міграційних потоків є такими ж значущими загальнопланетними процесами, як розвиток індустріалізації, інтенсифікація виробництва і споживання, зміна екосфери.

Особливої актуальності набуває дана проблема в Україні в умовах сьогодення у сенсі вирішення проблеми мігрантів, яка є, на наш погляд, одним із чинників боротьби з організованою злочинністю.

По-перше, міграційні процеси в останні роки стали глобальним викликом перспективам подальшого розвитку людства у ХХІ столітті. Достатньо зауважити, що щорічна кількість мігрантів (від 2 до 4 млн. осіб), по суті, випереджає світовий приріст населення. А в цілому, поза межами країни свого громадянства, за даними Міжнародної організації з міграції, проживає понад 125 млн. осіб, а на планеті налічується близько 1 млрд внутрішніх мігрантів.

По-друге, міжнародна міграція пов’язана з безпрецедентними соціальними переміщеннями біженців, репатріантів, змушених покидати свою країну внаслідок війн, етноциду, геноциду, масового брутального поводження, а також – грубого порушення прав людини.

По-третє, Україна не має досвіду врегулювання міграційних проблем, вона взагалі була відірвана від загальносвітових тенденцій становлення національних правничих інституцій і лише зараз, будучи на перехресті масових потоків соціальних переміщень людей, вона починає своє “входження” у складний міграційний простір, бурхливе міграційне буття.

Виходячи з цього, дослідження досвіду зарубіжних країн з регулювання міграційних процесів є необхідним і актуальним.

Ціль дослідження полягає в тому, щоб проаналізувати досвід Італії, нової серед приймаючих іммігрантів європейських країн, і шляхом порівняння спробувати визначити, які уроки можна використати для України, що, незважаючи на величезні відмінності, має ряд загальних рис з Італією. Цьому передує короткий огляд міграційної політики в Європі

В останнє десятиліття імміграція в Європі зайняла більш важливе місце порядку денного урядів, ставши темою “високої політикис”. У час з 1945 по 1973 рр. міграційна політика була другорядним питанням, переважно залишалася за межами політичної сфери і бала віддана на відкуп бюрократії [1]. Ні про яке обговорення зближення і координації політики не було й мови, оскільки контроль над потоками міграції вважався можливим, простим та з обмеженим структурним впливом [2]. Іноземні робітники ввозилися на основі систем ротації, а їх присутність вважалася тимчасовою та корисною для підтримки економічного росту і зниження попиту на власну робочу силу. Держави віддавали пріоритет потребам економічної системи [3].

Корінна зміна систем міграції в Європі відбулася після нафтової кризи 1973 р. : усього за кілька років всі основні приймаючі країни заморозили програми в’їзду. Це було рішенням, прийнятим на основі помилкового припущення про те, що попередніми роками в’їзд іноземних робітників був цілком ротаційним, і що всі вони вважали себе тимчасовими робітниками. На підставі цього припущення були розроблені програми надання допомоги в репатріації, що закінчилися повним провалом. У багатьох випадках, замість ротації іноземних робітників, підприємці стали залишати у себе тих самих робітників, почалося утворення родин, що свідчило про репатріацію, яка була типовим прикладом прийняття бажаного за дійсне [4].

Ці рішення призвели до скорочення сукупного обсягу міграційних потоків, однак

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные