Зарубежный опыт миграционной политики - фактор борьбы с организованной преступностью

надавали структурні можливості для використання дешевої й гнучкої іноземної робочої сили.

У 1989 році, після десятиліття імміграції і перед першою великою амністією 1990 р. , в Італії перебувало приблизно 490 тис. іноземців, що мали легальне посвідчення на проживання (26 % – громадяни ЄС і 11 % – громадяни США). Внаслідок кількаразових кампаній по легалізації іммігрантів неможливо статистично виміряти річний приплив мігрантів, і єдиною більш-менш надійною цифрою є кількість виданих посвідчень на проживання наприкінці року. Для підрахунку чисельності іммігрантів можна також використовувати дані про реєстрацію населення, вірогідність яких, однак, обмежена тим, що не всі легально проживаючі іммігранти реєструються, а ті, хто реєструється і згодом виїжджає з країни, рідко анулюють свою реєстрацію.

Головне, однак, полягає не в абсолютному, а у відносному вираженні. Ще 25 років тому сама ідея про іммігрантів в Італії, що була країною еміграції протягом усієї своєї новітньої історії, представлялася нереальною. Офіційне відкриття імміграції відбулося лише на початку 80-их років, коли перепис 1981 р. показав наявність значної кількості іноземних робітників, що робило Італію приймаючою країною. Переломним можна вважати 1981 р. , тому що саме тоді імміграція стала законною темою публічних дебатів

Хоча до середини 80-их років приплив транзитних і постійних мігрантів залишався непоміченим, уже до 1989 р. було опубліковано близько 600 статей і книг, присвячених імміграції [11]. Вже в 1991 році уряд заснував відомство, яке займається імміграцією. Такий високий рівень постійної уваги, що виник буквально за кілька років, не можна розглядати як суто механічну реакцію на обсяги явища. У порівнянні з Європою, в цілому імміграція в Італії все ще залишалася явищем досить скромних масштабів. Пильна увага до імміграції варто скоріше вважати, як показано в роботах Д. Скортіно [4; 12], наслідком ранньої появи системи тлумачення цього явища, що відрізняється такими особливостями:

а) підкресленням загальної актуальності імміграції для італійського суспільства;

б) визначенням імміграції як епохального перелому в італійській історії у сенсі розгляду її як ознаки розвитку та “європизації” Італії (іммігранти приїжджають, тому що ми так само багаті, як і північно-європейські країни);

в) зображенням імміграції в умовах недоліку достовірних даних як нездоланного стихійного явища, подібного до повені.

Через певні причини непослідовна динаміка публічних дебатів призвела до того, що імміграція перестала вважатися невідкладною соціальною проблемою, хоча це суперечило фактичній актуальності даного явища.

Вивчення режиму міграції в Італії. Коли на початку 80-х років, як говорилося вище, імміграція була офіційно відкрита в Італії як явище, держава не мала практично ніяких законодавчих актів і адміністративної практики, які дозволили б спокійно зустріти це відкриття. Передбачаючи основні аспекти, проілюстровані в нижченаведеній аналітичній реконструкції появи режиму міграції в Італії, варто зупинитися на двох основних пунктах.

По-перше, можна стверджувати, що принаймні до прийняття в 1998 р. нового закону про міграцію сама міграційна політика та її юридичний режим в країні розвивалися ривками, які відрізнялися тим, що по-італійському називається авральним підходом, а саме: серіями законодавчих ініціатив “на даний випадок” у відповідь на приплив мігрантів і тиск з боку суспільної

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные