Сопоставимый метод

Зіставний метод

Будь-який лінгвістичний опис, пов'язаний із вихо­дом за межі однієї мови, передбачає встановлення їх подібностей і відмінностей. Для цього використовують зіставний метод.

Зіставний метод (контрастивний, типологічний) — сукупність при­йомів дослідження й опису мови через її системне порівняння з іншою мовою з метою виявлення її специфіки.

Мета зіставного методу — шляхом зіставлення виявити спільні, однакові й відмінні, специфічні риси зіставних мов у звуковій, словниковій і граматичній системах. На його основі створюють зіставні граматики мов, порівняльні типології мов та двомовні перекладні та диференційні словники.

Цей метод застосовується до вивчення будь-яких мов — споріднених і неспоріднених.

Подібно до описового методу він спрямований на сучасний (певний) стан мови. Головним його предметом є дослідження структури мови в її подібностях і від­мінностях. Ілюстрацією до використання зіставного ме­тоду служать такі теми: «Граматичні категорії дієслова в українській і англійській мовах», «Специфіка частин мови в українській та російській мовах» тощо.

Зіставний метод спрямований передусім на вияв­лення відмінностей між зіставлюваними мовами, він ніби є зворотним боком порівняльно-історичного: якщо порівняльно-історичний метод має на меті встановлю­вати відповідності, то зіставний насамперед шукає від­мінності, на що звернув увагу О. О. Реформатський: «Хоч у самій техніці застосування вони [порівняльно-історичний і зіставний методи — М. К. ] можуть збіга­тися, «виходи» порівняльного і зіставного аналізу різ­ні: перший зорієнтований на виявлення подібного, дру­гий — на виявлення різного» [Реформатский 1962: 23—24]

Зіставний метод установлює між порівнюваними мовами відношення контрасту на всіх мовних рівнях: діафонію (фонологічні розходження), діаморфію (гра­матичні розходження), діасемію (семантичні розхо­дження) і діалексію (лексичні розходження). Вважаєть­ся, що він ефективний у вивченні споріднених і, особливо, близькоспоріднених мов, оскільки їх контрастні ознаки чітко виявляються на тлі подібних ознак.

Хоч перші спроби зіставного вивчення мов робили­ся ще у XVIII ст. і зіставний метод повністю сформу­вався в 30—40-х роках XX ст. , але й до цього часу не розв'язана проблема мови-еталону (тла) зіставлення. Очевидно, жодна реальна мова не може бути вибрана за основу, бо в разі такого підходу матимемо образ дру­гої мови в дзеркалі першої (такий підхід доцільний лише в лінгводидактиці, тобто для практичних потреб навчання іноземної мови). Основою, еталоном зістав­лення (в ролі tertium comparationis) повинна стати іде­альна мовна система, спеціально сконструйована лінг­вістом таким чином, щоб у ній були представлені уні­версальні властивості всіх мов. Вона повинна також бути зручною для зіставлення з усіма мовами. Порів­няння живих мов із єдиною мовою-еталоном (посеред­ником) позитивно вплинуло б на результати досліджен­ня: дало б змогу отримати найбільш однорідні резуль­тати, які б легко піддавалися зіставному порівнянню. У цьому випадку набір відмінностей від мови-еталону ста­новив би специфічну характеристику досліджуваної мови. На жаль, до цього часу така мова не сконстру­йована, хоча пошуки розв'язання цієї проблеми три­вають. Так, скажімо, для зіставних досліджень лек­сичної семантики на роль незалежної третьої системи пропонують інтернаціональну за своїм характером когнітивно-семантичну систему вселюдської мови — сукупність знань про дійсність [Манакин 1994: 153]. Для реалізації цієї ідеї потрібно створити універсаль­ний семантичний словник. Очевидно, це не буде зроб­лено в недалекому майбутньому, бо для цього необхідно мати семантичні словники якщо не всіх, то переваж­ної

1 2 3 4

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные