Зона степей и почвы сухих степей

Зона степів широко поширена у Північній Америці (де вона простягається майже меридіонально). В Євразії зона степів простягається від західних районів Східно-Європейської рівнини до передгір'я Алтаю. Зона степів поширена і в Монголії. У Західній Європі окремі її ареали ("пуста") зустрічаються в Угорщині. Середня температура найхолоднішого місяця змінюється від 0 до -20"С, найтеплішого від 20 до 30°С. Річна кількість опадів становить 150-550 мм. Більша:частина їх випадає на початку літа. Тому в зоні нерідко спостерігається посухи, суховії і пилові бурі. Головні ознаки зони степу - рівнинність, відсутність лісів на плакорах, переважання трав'янистої рослинності (дернових злаків), чорноземні і каштанові грунти.

Унаслідок недостатньої кількості опадів, річкова сітка у зоні розвинута слабо. Місцеві ріки маловодні, звивисті, із повільною течією. Для зони характерна велика кількість малих озер (Сибір, Казахстан). На відміну від Східно-Європейської рівнини, озера тут переважно солонуваті, іноді солоні. Ґрунтові води залягають глибоко й сильно мінералізовані (до Юг/л). Найчастіше вони сульфатні й хлоридно-сульфатні.

Для зони степів характерна сіалітно-карбонатна кора вивітрювання. Типоморфні її елементи - кальцій, магній, частково натрій. Крім чорноземів, каштанових ґрунтів і чорноземовидних Грунтів прерій, у сухих степах поширені солончаки й солонці. Ґрунтовий покрив зазнає сильної водної й вітрової ерозії. Зональними формами рельєфу зони є степові поди, яри, балки, бабаковини, у Північній Америці - бедленд.

Степ - це відкритий ландшафт із широкими просторами. Плакори у степах безлісні. Дерева зустрічаються по долинах гір, балок і улоговин (байрачні ліси)

У зоні поширення зарості степових чагарників-дерезняків, які складаються з терновика, степової вишні, таволги. Корінна рослинність - густі та високі трави, серед яких переважають багаторічні дерновинні злаки й різнотрав'я. Для зони характерні ефемероїди й перекотиполе. В Європейсько-Казахстанських степах найбільш поширені - ковила, типчак, тонконіг, полин, карагана. В Американських преріях - бородач, індійська трава і різнотрав'я з яскравими квітами, місцями ковила й пирій. У сухих степах поширена трава грама, бізонова трава та окремі дрібні кактуси.

У складі тваринного світу степової зони переважають гризуни і травоїдні. Типовими її представниками є дзерен, гвинторога антилопа, заєць-русак, тушканчик, ховрах, хом'як та ін. З птахів для зони характерні стрепет, дрохва, луговий тетерев, перепілка. З хижих - лунь, степова пустельга, куприк, орел-могильник. В американських степах водиться гримуча змія.        

У Південній півкулі типова зона степів відсутня. Степові ландшафти тут (відомі як пампа, або пампаси) є лише у вигляді ізольованого ареалу на правобережжі річки Ла-Плати. Це майже безстічна рівнина, усіяна плямами солонців і солончаків. Головний елемент трав'яного покриву - багаторічні злаки (ковила, бородач, просо) і різнотрав'я.  

Ґрунти сухих степів

В умовах сухих степів формуються каштанові ґрунти. Вони простягаються широкою смугою від Східного Передкавказзя до Алтаю. На території України сухостепові ґрунти займають безстічні рівнини між річками Дніпро j Молочна та північну частину степового Криму.

Умови ґрунтоутворення. Характерною особливістю клімату зо­ни сухих степів є перевага випаровування над річною сумою опа­дів. Коефіцієнт зволоження тут становить 0,3—0,5. Протягом року в зоні випадає 200—400 мм опадів, а випаровується 340—875 мм.

Термічні умови зони мають такий

1 2 3