Оценка доказательств

мотивів прийнятого рішення в постанові не наведено; від якої суми платежів звільнено засудженого, на кого мають бути покладені судові витрати, в якій сумі та за який період, – не зазначено.

Крім того, при розгляді цього питання суд думку представника Галицької митниці не з'ясував і доказів, які мають значення для правильного вирішення питань, пов'язаних із виконанням вироку, не дослідив.

З огляду на наведене колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання прокурора задовольнила: постанову Яворівського районного суду Львівської області від 2 січня 2003 р. скасувала і направила справу на новий судовий розгляд в іншому складі суду. (Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 7 вересня 2004 р. )

Наведені правила оцінки доказів і їх джерел є обов'язковими для суддів, народних засідателів, прокурорів, слідчих, осіб, які провадять дізнання, а також для органу дізнання і начальника слідчого відділу на всіх етапах провадження в справі, а не тільки при прийнятті підсумкового для даної стадії рішення. Внутрішнє переконання цих осіб у психологічному аспекті можна розглядати в динаміці (як процес його формування) і в статиці (як результат). У процесі формування внутрішнього переконання відбувається вироблення власної думки, подолання та усунення сумнівів, невпевненості. У підсумку слідчий, прокурор чи суддя доходить до внутрішнього переконання як стану твердої впевненості у правильності своїх висновків, рішучості зафіксувати їх у процесуальних документах, висловити при необхідності прилюдно, готовності відстоювати їх у відповідних інстанціях, нести за них відповідальність. У цьому розумінні саме внутрішнє переконання осіб, які ведуть процес, можна розглядати як суб'єктивну основу рішень, що приймаються ними.

На формування внутрішнього переконання слідчого, прокурора, судці як позитивно, так і негативно впливають їх світогляд, погляди, звички, знання, установки, поведінка учасників процесу, громадська думка, життєвий і професійний досвід, правосвідомість. Але при цьому оцінювати докази і приймати рішення слід, керуючись тільки законом, насамперед кримінальним і процесуальним, а не правосвідомістю.

Література

  1. Михеєнко М. М. та ін. Кримінальний процес України: Підр. для вузів / М. М.  Михеєнко, В. Т. Нор, В. П. Шибіко. – К. : Либідь, 1999. – С. 112.
  2. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – С. 116.
  3. Михеєнко М. М. та ін
    Кримінальний процес України: Підр. для вузів / М. М.  Михеєнко, В. Т. Нор, В. П. Шибіко. – К. : Либідь, 1999. – С. 117.
  4. Там же. – С. 118.
  5. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 30. – ст. 141.
  6. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те вид. , доп. і переробл. – К. : Видавництво А. С. К. , 2003. – С. 278.
  7. Кримінально-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 1961. – № 2. – ст. 15.
1 2 3 4 5 6

Похожие работы