Алиментные правоотношения родителей и детей

План

1. Обов'язок матері, батька утримувати дитину та його виконання   

2. Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі. Участь батьків у додаткових витратах на дитину   

3. Контроль органу опіки та піклування за цільовим витрачанням аліментів. Звільнення батьків від обов'язку утримувати дитину   

4. Обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків. Його підстави. Обов'язок дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків   

Список використаних джерел   

 

1. Обов'язок матері, батька утримувати дитину та його виконання

Аліментні правовідносини (зобов'язання) батьків та дітей щодо утримання — це правовідносини, в яких одна сторона зобов'язана надати другій стороні утримання на підставах і в порядку, що встановлені законом, а друга сторона вправі вимагати виконання такого обов'язку. Правовідносини батьків і дітей щодо утримання залежно від самої зобов'язаної особи можна поділити на дві основні групи, кожна з яких має свої підгрупи.

По-перше, це аліментні зобов'язання батьків щодо утримання дитини, до яких входять зобов'язання батьків щодо утримання дитини до досягнення нею повноліття (ст. 180 Сімейного кодексу України); зобов'язання батьків щодо утримання повнолітніх дочки, сина, що продовжують навчання й у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги (ст. 199 Сімейного кодексу України); зобов'язання батьків щодо утримання непрацездатних повнолітніх дочки, сина, які потребують матеріальної допомоги (ст. 198 Сімейного кодексу України); зобов'язання батьків брати участь у додаткових витратах на неповнолітню дитину, що викликані особливими обставинами (ст. 185 Сімейного кодексу України).

По-друге, це аліментні зобов'язання повнолітніх дітей щодо утримання батьків, які складаються з зобов'язання повнолітніх дітей щодо утримання непрацездатних батьків, що потребують матеріальної допомоги (ст. 202 Сімейного кодексу України); зобов'язання повнолітніх дітей брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою чи інвалідністю, немічністю (статті 203, 206 Сімейного кодексу України). У зв'язку з особливим станом дитини як особи, що через свій вік потребує певної матеріальної підтримки та захисту, окреме значення серед аліментних правовідносин батьків та дітей мають правовідносини, за якими батьки зобов'язані утримувати дитину до її повноліття.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Аліментні обов'язки батьків полягають у тому, що вони повинні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Закон покладає на батьків обов'язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття. Такий обов'язок не припиняється і в тому випадку, коли діти набувають повну дієздатність до досягнення ними повноліття при укладанні шлюбу у випадку зниження їм шлюбного віку

Лише після досягнення повноліття діти втрачають право на утримання.

Матеріальне утримання дітей — це обов'язок батьків. При цьому слід мати на увазі, що обов'язок батьків з утримання дітей не солідарний, а індивідуальний, якщо позов буде заявлений до обох батьків. Аліменти з батьків стягуються незалежно від їх віку, стану здоров'я, визнання недієздатними.

Аліментні обов'язки матері виникають щодо народженої нею дитини через факт кровного споріднення. Аліментні обов'язки батька виникають відносно дитини, щодо якої батьківство було встановлено в добровільному чи судовому порядку.

Тобто, якщо батько і мати записані у свідоцтві про народження дитини, вони є носіями аліментних зобов'язань.

Діти, народжені у шлюбі, визнаному недійсним, користуються правом на отримання аліментів.

Стягнення аліментів може бути заявлено як до одного з батьків, так і до обох батьків. До одного з батьків пред'являється позов про стягнення аліментів, якщо батьки разом не проживають, до обох батьків — якщо діти на законних підставах виховуються у третіх осіб: дід, баба, дошкільний заклад, заклад охорони здоров'я тощо.

Для стягнення аліментів не має значення, чи розірваний між ними шлюб.

Крім основної суми аліментів, законодавство допускає стягнення і додаткових витрат на дитину.

Реєстрація шлюбу з дитиною не робить її повнолітньою в тому сенсі, який визнає закон, а отже, не є підставою для припинення аліментного обов'язку щодо неї.

Не може бути підставою для припинення аліментного обов'язку і щодо дитини, яка працює або займається підприємницькою діяльністю, якщо вона не досягла повноліття.

Закон не звільняє від обов'язків батьків, засуджених до позбавлення волі, від утримання дітей, а отже, і від аліментних обов'язків.

Смерть батьків, або батька, матері, які сплачували аліменти, звичайно, припиняє їх стягнення. Оскільки це особисте право батьків на виховання та утримання своїх дітей, то цей обов'язок не може переходити до спадкоємців ні за Законом, ні за заповітом. Дитина визнається сиротою, і її виховання та утримання бере на себе держава. Заповідач, тобто мати, батько, може зробити у заповіті заповідальний відказ і зобов'язати спадкоємця виплачувати на утримання дитини певну грошову суму зі спадкового майна, але це буде не аліментні обов'язки, а заповідальний відказ, і регулюється він не сімейним, а цивільним законодавством.

Смерть дитини, оголошення її померлою припиняє аліментні обов'язки батьків, а у випадку визнання дитини безвісно відсутньою виконання рішення про стягнення аліментів повинно бути зупинене.

У свою чергу, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. №3 зазначено, що при вирішенні спору про стягнення аліментів на неповнолітню дитину судам необхідно враховувати, що укладення нею шлюбу не припиняє передбаченого законом обов'язку утримувати її до досягнення повноліття, а утримання дитини, на яку стягуються аліменти, у державному чи комунальному закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі - стягнення аліментів на користь того з батьків, з яким до цього проживала дитина, якщо він витрачає їх за цільовим призначенням16. Якщо дитина постійно проживає в такому закладі, а батьки не беруть участі в її утриманні, адміністрація цього закладу має право пред'явити до них позов в інтересах дитини, оскільки виконує функції опікуна та піклувальника згідно зі нормами Сімейного кодексу України.

При вирішенні спору про стягнення аліментів на неповнолітню дитину судам необхідно враховувати, що укладення нею шлюбу не припиняє передбаченого законом обов'язку утримувати її до досягнення повноліття, а утримання дитини, на яку стягуються аліменти, у державному чи комунальному закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі — стягнення аліментів на користь того з батьків, з яким до цього проживала дитина, якщо він витрачає їх за цільовим призначенням.

Якщо дитина постійно проживає в такому закладі, а батьки не беруть участі в її утриманні, адміністрація цього закладу має функції опікуна та піклувальника.

Стягнення аліментів на дочку, сина, які досягли повноліття, з підстав, передбачених статтями 198, 199 Сімейного кодексу України, здійснюється у судовому порядку за новою позовною заявою.

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы